Розділ 7 Дев’ятка жезлів 

Розділ 7 Дев’ятка жезлів 

Передбачення від карт:  «Прислухайся до нічного затишшя. Воно оманливе. Те, що чатує в темряві, чекає, поки ти випустиш з рук свій останній жезл і заплющиш очі. Воно відчуває твій біль і сподівається, що ти сдасися. Проте крізь твої вени все ще пульсує темна, прадавня магія — той самий вогонь, що висвітлює потайні двері»

Воліючи згадати все, що міг про тутешні околиці, я почухав потилицю. Ніби звичайна провінція, яка не надто відрізнялася від інших. Караванник, з яким мені довелося їхати зі столиці, часто бував у цих місцях і всю дорогу переповідав історії, почуті від мандрівників. Зайнятися було нічим. Одноманітні поля тягнулися до горизонту й навіювали нудьгу на мій жвавий розум. Щоб скоротати час, я уважно слухав байки Старого Тіма, відповідаючи столичними плітками. Одним словом, міцно ми з ним зачепилися язиками. 

У гільдії алхіміків завжди були складні відносини з церквою. Так вже історично склалося. Воліючи не перетинатися заплутаними життєвими шляхами, ми та вони залишалися конче потрібними королівському палацу заради загального спокою. Тому існував своєрідний статус-кво: нас не оголошували єретиками та не палили, їх не проголошували брехунами і не труїли. Клірики та алхіміки завжди віддавали шану на очах публіки, а позаочі вели приховані інтриги. Це була вічна шахова партія. Обличчя гравців змінювалися, але гра тривала. 

Святий престол — велика сила про яку не варто забувати. Була одна цікава історія, майже легенда, що сталася у підніжжі Черлених гір. І що було в ній правдою зрозуміти було важко, тож я постарався зібрати всі відомі факти. Монастир святого Брухоса Червонокілійського був великим храмовим комплексом, заснованим однойменним святим. 

У ті далекі часи Брухоса послали на західний кордон нести слово богині та ім’я Святого престолу. Злі язики кажуть, що він був бранцем у королівській буцегарні, та, прийнявши нову віру, вирушив спокутувати свої гріхи під святим знаком Ув. 

Грошима його престол не балував, тож чолов’язі довелося жити в гірських печерах-келіях в аспекті. Згодом, покинувши безуспішну ідею наставити горців на шлях істини, монах спустився на плато, де й здобув невелику популярність. За роки сумлінних проповідей разом із новонаверненими віруючими, пастухами, фермерами та каменярами він збудував невелику капличку на перехресті трактів. Доволі дивне, але напрочуд вдале рішення. 

Мандрівники швидко звикли кидати мідяки разом із дощечкою, на якій писали своє ім’я, у велику глиняну урну біля храму. Ті, хто писати не вмів, просто залишали монетку на порозі. Одна монета — одна молитва. Всіх, у кого знаходився час зайти, проповідник осяював святим знаком і виголошував молитву за безпечну дорогу. Така буденна діяльність щедро окупилася після того, як поселення розролося до містечка. 

Але найцікавіше почалося, коли Шарт доленосно для всіх відвідала коханка тодішнього короля, мадам Ре Міназ. Молода вдова зайшла помолитися за грішну душу спочилого чоловіка, і саме тоді Брухос явив своє перше диво. Офіційне святе письмо пише, що, богиня послала йому видіння: мадам Ре Міназ стане наступною королевою, народить спадкоємця корони та приведе країну до часів багатства та злагоди. Розчулитися можна, чи не так?

І хто вірить в такі нісенітниці? Простий народ досі пошепки пліткує, що підстаркуватий Брухос прийняв молоду вдовицю барона Ре Міназ за світлу королеву Мінерін, щиро бажаючи їй від усього серця багато дітей та великих статків. Але в цій історії є величезне «але». 

Король був не молодий і спадкоємців чоловічого роду не мав. Через це на трон монарха поклав око чотириюрідний брат із-за моря та навіть почав відкрито натякати, що пора узгоджувати шлюбний союз. За морем панує інша віра, і це становило небезпеку для відносно молодого Святого престолу. Передавати владу далекому родичу король не бажав, а його дружина вже не могла народжувати. І саме тоді провидіння Брухоса дуже припало до душі голові Святого престолу — її сяючій святості, самій Сивіль. 

Саме її гордий профіль, а не когось із королів, прикрашав усі срібні монети в країні та провінціях на морських островах. І це було не дарма. Вогнем та мечем, хитрощами та лестощами вона несла святе слово і віру в богиню по всьому світу. Своїми хитрими партіями вона обігрувала в шахи королів та імператорів, а коли шановні вельможі намагалися взяти гору, то відразу викладала на стіл карти. У картах рівних їй узагалі не існувало. 

Вдовиця Ре Міназ, у свою чергу виявилася бувалою суцігою та обережно пустила чутки про видіння Брухоса в столицю. Як усім відомо, пікантні новини розлітаються швидше за будь-якого пажа з грамотою. Це було небезпечно та легко могло коштувати дівчині голови, адже прихильників діючої королеви вистачало. Та, як ви вже зрозуміли, примхлива Фортуна вирішила стати на її бік. Як і Свята церква. 

Усюдисущі клірики підхопили чутки та миттєво взялися за те, що вміли найкраще — складати ранкові проповіді. Пояснювати простому люду, у якому ключі слід сприймати подану інформацію, слугували їм хлібом і вином замість святого причастя. І це спрацювало. Коли молода баронеса поверталася до столиці з відпочинку, у всіх містах її зустрічали як ту, що уособлювала майбутнє всієї країни. 

Залишалася тільки одна проблема — треба було щось вирішити з іншою жінкою, що давно носила королівську тіару на своєму чолі. Тут на сцену вийшла сама Сивіль, обравши найпростіший вихід із усіх можливих. Після двогодинної аудієнції з діючою монархинею народу було оголошено, що королева відходить від справ людських і переходить до справ божественних. Тобто приймає постриг у монахині, бере нове церковне ім’я Йова, і вирушає на віддалений острів серед моря Нанджи, щоб спокутувати гріхи. Суворе рішення, але хоча б її залишили живою.