Епілог

Епілог

Вітер змінився. З-за Черлених гір прийшли важкі хмари і принесли з собою дощ. Його дрібні сльози весело танцювали по поверхні озера та склу вікон Червоного замку. Озеро вийшло з берегів. Воно розлилося по ще зеленим клумбам, серед яких фіолетовими плямами плавали дохлі жаби.

- Ваш гонорар, шановні, - сказав бургомістр вказавши на доволі важкі шкіряні мішечки, які лежали на столі з гнутими ніжками.

- Тут декого не вистачає? Де алхімік? - спитала Лі, примруживши очі. 

Дівчина встигла змінити розшиту сукню з корсетом на свою звичайну кольчугу і виглядала напрочуд задоволеною. 

- Ваш друг забрав гроші ще зранку. Не маю уявлення, де він зараз. Можливо вже на шляху до столиці, або витрачає мої золоті Бартоломеї в якомусь іншому місці, - похмуро відповів Домінік.

- Це вже не ваші гроші, а наша платня, - суворо відрізала дівчина.

- Ваша правда, пані, і ви з друзями її заслуговуєте, - підтримала лучницю Августа, яка тихо стояла, дивлячись на цівки дощу, що стікали по підвіконню, - Чи щось не так, пане Домінік?

- Все не так, - похмуро відповів він, - Але провини присутніх в цій кімнаті немає. Ваша четвірка єдині, хто робив все правильно.

- І гаргуйль, - нагадала йому Августа.

- Ви давно про нього знали? - зацікавлено спитав рудий лицар, який вмостився в зручне крісло та монотонно погладжував Левину, яка спала біля його ніг.

- А Вольфганг не розповів вам? - здивувалася вона, - Алхімік бачив мене в бібліотеці, коли я читала про ці фантастичні створіння. 

- Еге ж, інакше, як фантастичними його не назвеш. Чому ви нас не попередили? - обізвався Гийом, відволікаючись від пляшок з якімось золотавим напоєм на поличках шафи.

Августа поправила заплетене в складну зачіску волосся, склали руки на грудях і покрививши губами відповіла:

- А ви б мені повірили? Людська натура схильна спочатку рубити мечем, а вже потім задавати питання. 

- Не згоден, лицарі не всі однакові. Тим паче серед нас був вчений алхімік, який би зміг вам повірити, - відповів Кальм.

- Навіть кмітливий Вольфганг не зміг би зрозуміти одразу цих стародавніх створінь. Гаргульї тільки схожі на демонів своїм химерним виглядом, але вони покликані в цей світ захищати нас від зла та його слуг. Не багато з їх поріддя залишилося на землі. 

- Як ви гадаєте, чому гірський володар послав сюди монстра та гру в шахи, а не лист з попередженням?

- Звідки мені це знати? Але я можу його зрозуміти. Якби я була на його місті, мені було би без різниці кому продавати каміння, - знизала плечима стара жінка.

- Не згоден, Августо, - задумливо сказав бургомістр, - Ми проводили розвідку в підніжжі гір. Там справді можна почати розробку коштовностей, але жила самоцвітів невелика. Головного болю буде багато, а прибутку отримуємо, як корова плюнула.  Тим паче, чіпати гори небезпечно. Нам усім пощастило, що підриви закінчилися, коли ще не встиг прокинутися вулкан. Арн-Бйорну не сподобалося, що хтось міг його розбудили, але з Гравілоном він вирішив не сваритися. Обидві країни не готові до сутички.

- Тут є вулкани? - спитала Лі, - А всі кажуть, що гори спокійні і землетрусів давно не було.

- Є, але вони давно сплять. Не треба їх тривожити, - прошепотіла Августа, - І це не шахи, а фатл. 

- Що? - перепитав рудий.

- Хнефатл, якщо бути точною, улюблена гра горців. Мене вчив батько в неї грати. 

- Може зіграємо всі разом? - азартно спитав Домінік, - Мої жовті! Більше не хочу бути червоним в облозі ворогів.

- Вибачте, але мені пора в дорогу. Вирішила з’їздити додому. Думаю, що вже готова для цього, - сказала лучниця і взяла зі столу великий мішечок з золотом, - До того ж, я ненавиджу цю гру. Мене батько не встиг навчити в неї грати.

- А я - за! - вигукнув Гийом і жартома вдарив Кальма в плече, - Давай з нами, це весело. Я навчу тебе.

- Чудово, вже відчуваю, що зустрів гідного супротивника! - захоплено плеснув в долоні Домінік.

- Він у вас завжди був поруч, просто ви ніколи не запрошували мене за стіл, - загадкова посміхнулася хоронителька замку, - Я буду за червоних. Зараз попрошу слуг, щоб їх сюди принесли.

- І вина захопіть, будь ласка! - крикнув їх в спину Гийом.

- Ніякого вина, - суворо відрізала жінка - Ви що, не бачите як похолодало? Для такої погоди підходить тільки міцний джин.

Лицар розреготався і підморгнув на останок лицарці, яка вже майже зачинила за собою двері у кабінет.

- Мені сподобалося, крихітко! Сподіваюсь, ще побачимось!

Лі зачинила двері і поклала руки на груди. Під кольчугою на простому ланцюжку висіла сльоза дракона у формі морської зірки. Частина від подарунка, якого вона не очікувала, і який так припав їй до душі. Вона витягла самоцвіт, роздивилася його барвистий блиск, і швидко сховала, ніби соромлячись, що хтось це помітив.