Глава 37. Аркан 21 Світ

Глава 37. Аркан 21 Світ

Порада від карт: «Ви більше не женетеся за привидами і здобули внутрішню рівновагу, яка дозволяє відокремлювати справжні бажання від випадкових. Карта пророкує можливість розпоряджатися власною долею. Попереду Вас чекає новий етап, сповнений радості від досягнутого»

День наближався до вечора, і птахи почали співати гучніше, відчувши прохолоду. Сонце пройшло більшу частину небосхилу і замріяно готувало собі перину з пухкого туману, який клубився над піками Черлених гір. Віз тихо скрипнув. Проста, поспіхом збита дерев’яна труна з гуркотом опустилася на його дно. 

- Помер хтось чи що? - спитала торговка фруктами в своєї сусідки, споглядаючи, як двоє кремезних хлопців допомагали трунарю в широкому плетеному капелюсі супроводжувати небіжчика в останню путь.

- Може той навіжений дідуган, що знімав кімнату на горищі? - відповіла жінка виганяючи з прилавка великого рудого кота. Худорлявий облізлий звір, явно був проти цього і активно пручався.

- Той, що тягав з собою мапи зоряного неба і бідкався на квадрат Урану з Сонцем, в опозиції до ретроградного Сатурна?

- Що за дурню ти мелеш? Хоч зрозуміла, що сказала?

- Нічогісінько, якщо чесно. Букви ніби знайомі, але якось в розумі не склалися,  - розсміялася жінка, -  Він постійно бубонів про це, ось я і запам’ятала.

- Ну, ти, Шушана, даєш,- похитала головою поважна дама, з корзинкою свіжих курячих яєць, - Такий поважний зірогляд був. Соляр мені склав безкоштовно на наступний рік. Все питав про найбезпечніший шлях до столиці.

- А що, зірки йому цього не розповіли? - посміхнулася молода торговка Шушана.

Жінка відмахнулася від неї, назвавши дурепою, і осяяла чоло святим знаком Ув. Тим часом трунар заліз на візок і вдарив кобилу по її округлим бокам. Тварина заіржала і невдоволено рушила. Скрипучий віз поплентався заплутаними провулками, розлякуючи містян своїми химерними звуками, та змушуючи закривати носи від трупного смороду. Він промайнув центральну вулицю і повільно попрямував в сторону міської брам.

- Ну, нарешті, - прошепотів я, дивлячись на нього з висоти башти, - Мене просили годинку позасмагати на башті, а я вже пів дня тут шмаль палю. 

- Стій! - вигукнув вартовий, перегороджуючи дорогу траурній процесії.

Візниця потягнув за поводі, зупиняючи кобилу. Вона вдоволено сповільнила хід. 

- Просто так вже виїхати з міста не можна? - посміхнувся він. 

- Чого ж не можна? Можна, але після перевірки, - відповів вартовий.

- А що тут перевіряти? - здивувався трунар, - Небіжчицю везу в сірий дім, щоб монахині відслужили останню службу, а потім на цвинтар. Щось трапилося хлопці? 

Вартовий пильно вгледівся в його широкополий капелюх, прикрашений брошкою у вигляді білої емальованої квітки. Під ним ховалося ретельно виголене обличчя.

- Злочинця ловимо. Показуй, що у возі, - коротко відповів старший вартовий.

- Тю, так, а що, не видно? Там лише солома і труна. Обшукувати будете?

- Будемо. Відкривай труну, - скомандував вартовий.

- Навіщо бентежити домовину, хлопці? Якщо в ній злочинець, так він вже віддав богині душу. Прости милостива його гріхи, - сказав старигань, осяюючи себе святим знаком.

- Відкривай труну, - повторив хлопець, поклавши руку на меч.

- Добре, добре, якщо така ваша воля. Але попереджаю: зараз спекотно, тіло довго лежало, так що затуляйте носи, - погодився трунар і вистрибнув з возу. Вартові не заперечували і мовчки чекали.

- Ну, я вас попередив, - прошепотів чоловік, взяв в руки фомку з гаком і почав відкривати.

Після першого витягнутого цвяха, повітря наповнилось нестерпним смородом, який виїдав очі. Вартові затулили обличчя руками, крім головного, який підійшов і подивився на вміст погребального ящика. 

- Смердить, наче дохла кобила, - сказав він, відкриваючи тканий саван.

Молоде обличчя було сірим, вуста почорніли, а очі запали. При житті вона була гарною, але смерть нікому не до лиця. 

- Що ви таке кажете? Майте богиню в серці! - запротестував трунар.

- Хто вона? Ким була? - спитав солдат.

- Мабуть повія якась. Я не задаю зайвих питань. Мене покликали привезти труну і забрати тіло, я так і зробив.

- За законами Шарту, перед тим, як забирати тіло, ви повинні були оповістити міську варту. 

- Так, мабуть, хтось вже кликав вартових. Звідки мені знати? Я ж зазвичай останній приїжджаю,  - викотив очі старий трунар і розвів руками.

- На який цвинтар вести будете? - спитав молодий вартовий.