Глава 32. Дев’ятка пентаклів

Глава 32. Дев’ятка пентаклів

 Порада від карт: «Усім нам доводиться працювати з кимось і йти на компроміси, коли це потрібно для справи. Є речі, які поодинці зробити неможливо. Вам треба згадати і закріпити свої старі навички і, якщо потрібно, набути нових, щоб повністю реалізувати свій потенціал. Пам’ятайте, практика - шлях до досконалості. Вам вдасться направити свої таланти в потрібне русло, навіть не сумнівайтесь»

- Ви всі будете прокляті! Чорна сарана, мухи та жаби стануть вам карою за гріхи! – кричав шклявий, як риб’ячий хребет, старигань з довгою скуйовдженою бородою, - Земля розвернеться і втопить вас в свої гарячій крові!

- Та стулися вже! Задовбав горло драти мені над вухом, - гаркнула на нього торговка пивом, наливаючи повний кухоль причепуреній жінці в кораловому намисті.

- Диявол ходить серед нас! Жаби! Вас всіх зжеруть жаби! – не заспокоювався схиблений старигань.

- І цей про жаб заговорив, - подумав я, проштовхуючи собі шлях у натовпі на площі.

- Ну, я попереджала, - пробуркотіла торговка, та смачно шандарахнула крикуна по спині мокрою від пролитого пива ганчіркою. На його брудній латаній сорочці залишився жовтий пінний слід.

- Ай, ви що робите? – заскиглив він і поспішно ретирувався від кари за свої пророцтва.

- Це вона мух з жабами від тебе відганяла, щоб не з’їли, - реготнув один з хлопців в черзі.

- Богиня покарає вас за гріхи! – обурився віщун та помахав натовпу пальцем.

- Одним більше, одним менше. Тепер хоч вуха від твоїх воплів боліти не будуть, - посміхнулася продавчиня. Потім з жалем поглянула на його побитий життям вигляд і плеснула в кухоль трохи напою з бочки, -  На, краще пива випий. Промочи горлянку.

Старигань схопив кухоль і почав жадібно ковтати, ніби тільки-но вийшов з пустелі. Біла пухка піна стікала цівками по довгій пожовклій бороді.

- От опудало, - посміхнувся я, оминаючи пивну бочку, - Він же навмисно саме тут почав кричати, щоб йому пивом заткнули рота. Зараз, мабуть, подовжить «віщувати» біля лавки з їжею, щоб і там йому перепало.

Жителі Шарту прокинулися від очманілої денної спеки та жваво прогулювалися вулицями, ласуючи смаженими горішками, солониною, сиром, стиглими фруктами та звичайно свіжозвареним пивом, і молодим фруктовим вином. Яблунівка, грушівка та вишнівка лилися рікою. Монахині щедро розливали їх великими черпаками скучившим за розвагами містянам. А ціни, диви, які? Чверть мідяка за кухоль наливки. Це ж майже задарма! В столиці проста вода стільки коштує. Я аж облизнувся, відчувши цю солодкувато-пряну суміш у повітрі.

Треба частіше вибиратися в провінцію. Якщо б ще місцеві правителі не придумували всілякі дурості, було б зовсім добре. От звідки я зараз візьму стільки інгредієнти для вистави веселих вогнів? Чи він думає, що я витягну їх з дупи дракона? Так, я брав з собою в дорогу деякі хімікати, очікуючи чогось подібного, але ж не таких масштабів! Для того, щоб освітити цілу площу треба готуватися заздалегідь, замовляти агрегати, виготовляти суміші і спочатку випробовувати вогнеграї перед тим, як запалювати над головами всього міста. Авжеж, всі ці «порожні» балачки не хвилювали шановного пана Де Гійяра, який поставив собі за ціль вразити натовп за будь яку ціну.

Ну що ж, прийшлось знову «грабувати» лавку місцевих алхіміків. Моя надія, що Мірайя знайома з трудами П'єра Ніколя Ле Шерон Де Інкраві, увінчалася успіхами. Прочитавши список інгредієнтів, дівчина лише цокнуло язиком і похмуро повела мене в підвал. Мудра дівчина зберігала реагенти в різних приміщеннях, розуміючи, що жити на пороховій бочці не дуже розумне рішення.

- Не знаю, чим вам ще допомогти, - розвела вона руками, - Це все, що в мене є, але вам не вистачить! Бургомістр вимагає неможливого. Це ж не римську свічку для торта скрутити! Повезло, що хоть устаткування для запуску від дядька залишилося.

- Все стає можливим, якщо трохи подумати, - прошепотів я, і почесав підборіддя, - Давай-но стягнемо все у внутрішній двір і подивимося, що вийде.

Дівчина зібрала своє чорняве хвилясте волосся в тугий хвіст та, позіхнувши, взяла коробку. Якби тут зараз був Дієго, то все було б швидше, але залишати його на милість шановного пріора, я не хотів. Після вбивства Фіори, Антоніо буде палко шукати винних, щоб відбілити свою репутацію. А на кому це простіше за все робити? Звичайно, на молодому алхіміку, який не зможе дати відсіч. Хлопець не має владних покровителів і став занадто простою мішенню. Навіть, якщо я вмовлю Гийома нічого не розповідати про роман хлопця з королевою крадіїв, кмітливий пріор сам знайде ниточки, які приведуть до цієї лавки. Мене ж привели?

Тому, зараз Дієго мав бути десь на півдорозі до наметового містечка травників, які проходили практику в гірській долині. Почувши про мої застереження з приводу Ордену Білої Айстри, Мірайя швидко написала пару строк свої подрузі, зібрала речі брата і відправила його в дорогу. Гори великі, ніхто його там не знайде. І я гадаю, що Антоніо не стане сіпатися. Хоча гірський володар тимчасово покинув свої землі, це не означає, що там не залишилася прикордонна частина його війська. На одного хлопця ніхто не зверне увагу, а ось озброєний загін монахів інша справа.