Глава 29. Двійка жезлів

Глава 29. Двійка жезлів

Порада від карт: «Дуже легко застрягти в тому, що знайоме і добре вдається. Повсякденні справи, вже давно перестали бути для вас викликом. Ви продовжуєте займатися рутиною, бо добре це вмієте, але приходить усвідомлення того, що пора рухатися далі. Струсіть з себе пил та спробувати нарешті щось нове»

З глибини піднялася велика бульбашка і лопнула, розповсюджуючи різкий запах. Я заплющила очі і відкинула голову, занурюючи тіло глибше. В лазнях завжди тхнуло сіллю, але вода була настільки гаряча та приємна, що вилазити не хотілося. Так би і лежала тут годинами, поки шкіра на пальцях не піде лускою. Чиїсь вправні руки натирали мої плечі, руки та ноги рудою глиною, потім змивали і змащували пахучою олією. Це робило шкіру шовковистою та сяючою. Монастирські лазні не дарма вважалися достойними уваги королівського палацу. Я можу це точно стверджувати, бо вища знать розуміється на відпочинку, як ніхто інший. Хоча звідки мені знати, що зараз цінується у вищих колах суспільства? Вельможі сюди приїжджають лікуватися, а не теревенити зі мною, обговорюючи плітки. Та і хто в здоровому глузді впізнає в ігумені віддаленого монастиря мене колишню? А навіть якщо і здогадаються, то не покажуть цього. Тепер я для них порожнє місце. Ну, і грець із ними.

Настільки добре я себе не почувала вже багато років. Нарешті з’явився шанс хоча б ненадовго звільнитися від сірих кайданів всевидючої богині і віддатися первинній стихії, возз’єднатися зі справжньою собою. На кінчиках пальців ще відчувається, як по моїм венах замість крові течуть потоки сили та вогню. Це неймовірно збуджує та нагадує, що я ще жива. Так нестерпно кожен день постійно ховати посмішку від того, що загадкові події, які відбуваються в Шарті, знову змушують мене відчути цей світ. Стати чимось більшим за сірий каптур. Адель постійно каже, що стати наставницею – це бути цілим всесвітом для покинутих долею дівчат. Її слова давно перестали надихати.

Хто би міг подумати, що якійсь обряд зможе принести мені більше задоволення, ніж смачна їжа, келих вишуканого міцного напою, нова сукня з заморської тканини чи відчуття плотської близькості. Хоча, про що це я? Останнє з цього списку, я вже майже не пам’ятаю. Розмріялася.  Можливість згадати - як це бути коханою, ще не скоро з’явиться на моєму горизонті.

В спробі відволіктися від важких думок, я занурилася з головою у солонувату воду і затримала дихання. Бульбашки повітря повільно відірвалися від мого носа та рушили до поверхні. Колись мені нічого не заважало подовгу отак лежати і думати. Це заспокоювало і дарувало свободу від реального світу, коли він занадто на мене тиснув. В ті часи я була молодою, повною енергії та планів змінити рух землі під ногами. А зараз - можу протриматися під водою не більше хвилини і радуюсь дозволу бути собою. 

- Клята, Делія! - я з силою винирнула і ковтнула повітря.

Підступне стервисько вся пішла в свою мати. Я оступилася лише раз! Один єдиний раз! І де я зараз? На краю світу серед кам’яної пустки підтираю зади дурним дівчатам. Якби вони хоча б були талановиті, то я б ще зрозуміла, а так.. Деякі з них ще чогось варті, з ними можна кашу зварити при правильному підході. На іскру сили інших я би не звернула ніякої уваги. Але богиня милостива для всіх однаково і ми рівні поміж рівних. Дідька лисого!

- До вас прийшла гостя, матінко, - прошепотів тонкий дівочий голос.

- Хто тут? – я подивилася у темряву лазень, з острахом згадуючи, чи не промовила я свою тираду вголос.

- Я, Вільда, матінко. Прийшла дівчина від бургомістра і просить вашої аудієнції, - відповів голос і вийшов на світло.

- Яка ще дівчина? – не зрозуміла я, розчаровано витягуючи своє тіло з води.

- Та що носить ваш обренч, - монахиня подала мені рушник та довгу білу сорочку.

- А, ця дівчина. Якщо вона прийшла за сукнями, то вони вже готові і висять в моїй гардеробній. Нехай просто забирає і йде собі. Навіщо мені особисто брати в цьому участь?

- Речі для неї вже спакували та завантажили в екіпаж, але вона наполягає на особистій зустрічі. Каже, що це важливо.

- Добре, раз просить, значить я прийду. Завари поки їй трав’яного чаю з пелюстками лаванди та липи, і хай почекає. Я скоро буду.

Накинувши поверх сорочки шовковий, розшитий танцюючими чаплями халат, я задумливо торкнулася води. Посланці Ніка просто так до мене не заходять. Цікаво буде почути, що такого важливого сталося, через що мені треба вилазити з води? Добре, хоч вона прийшла, а не той клятий алхімік. Може Анатоль і вважає його молодим дурником, але я з ним не згодна. В хлопці є зерно потенціалу. Це міг не помітити його старий вчитель, але я здатна розгледіти більше. Сивий може змінити ім’я на більш шляхетне, стати герцогом, підім’яти під себе владний орден, проте він так і залишиться переляканим молодим парубком з віддаленого острова, який приречений вічно тікати від свого минулого. Для нього я теж колись була всім всесвітом, а зараз що? Він вривається на мою територію і хазяйнує, як хоче, прикриваючись шматком паперу з печаткою тієї, кого всім серцем ненавидить. Якщо промовити це в голос то вийде абсурдний оксюморон, який може будь-кого привести на шибеницю. Тому, краще промовчу.