Глава 26. Сімка кубків

Глава 26. Сімка кубків

Порада від карт: «Зберігайте абсолютну ясність і тверезість розуму, щоб не погнатися за тінню і не піддатись омані. Сьогодні ви не повинні приймати жодних, навіть найпривабливіших рішень. Вважайте їх сном, пробудження після якого може виявитися гірким. Тому будьте обережні з алкоголем та іншими отрутами. У сьогоднішніх снах і роздумах може бути гідна ідея, проте краще її обговорити разом з друзями»

Я розстібнув верхній ґудзики мокрої від липкого поту сорочки, перевернув порожню бочку та сів навпроти двох йолопів, які воліли лаятися, ніж слухати голос розуму. Тобто, мій голос. Лі та рудий лицар показово сіли на відстані, по різні сторони дерев’яної лави. Кальм набундючив мордяку, хоч цуценят бий, схрестив на грудях руки та дивився на мене очікуючи, коли я почну. Дівчина склала долоні та прохолодно промовила до мене:

- Розказуй, що зміг накопати.

- З чого б почати? – сказав я, та почухав свою куцу борідку, - Випадково чи ні - ми опинилися в центрі інтересів кількох владних людей. Всього я ще не розумію, проте дещо вже очевидно.

- І що саме? – скептично спитала дівчина.

- Для початку, сподіваюсь, що вже всі зрозуміли - донька бургомістра нічим не хворіє і ніяких танцюючих мерців тут нема. І зараз це взагалі найменша наша проблема.

- Про хворобу Летиції я згодна – більш квітучою дівчини годі і шукати. Проте чомусь всі вирішили інакше. Розпитала її про ліки, вона майже завжди їх виливає у вікно, чи в нічну вазу, поки покоївки не бачать, - промовила Лі під погодливі кивки Кальма, - Нещодавно мала честь познайомитися з її тітонькою. Вона також ні про яку хворобу не чула, хоча та ще пронирлива бестія. А ось, про мерців не впевнена, щось точно існує. Потвору зі снів ви всі бачили.  

- Так, але її появи не логічні. Чого саме до нас вона являлася? Хто ми такі, щоб їй завадити? І чому-саме завадити? Що потрібно нічному жахіттю? – задавав я питання за питанням.

- Скасувати весілля, це ж і так зрозуміло, - пробурмотів лицар, - Саме про це казав старий монах.

- Влучне припущення, Кальме. Я гадаю, що насправді так і є. Але навіщо це примарі? Який їй з цього зиск?

- Може сімейне прокляття? Десь нагрішили предки, а молодим тепер розхльобувати. Чи чиясь стара образа, - знизав плечима Кальм.

- Я бачила їх сім’ю. Пів дня з ними мені вистачило, щоб зрозуміти, що вони самі по собі прокляття. При чому, як для інших, так і один для одного. Вони самі про це постійно жартують.

- Як і вся інша аристократія, це звичайне діло. Гадаю тему проклять можна сміливо відкинути, залишивши її для жіночих романів. Це тільки там злі чари ламають долю невинної дівчини, прирікаючи на страждання, лише заради самого процесу. В реальному житті у всього є ціль. І зазвичай вона доволі матеріалістична, - я продовжив роздуми дівчини, що казала розумні речі, - Яка різниця для Де Санті проклята Летиція чи ні? Це брак по розрахунку і всі причетні до нього на це згодні. Хіба чимало божевільних серед представників знатних родів? І нічого, якось собі живуть довго та щасливо, кидаючи гроші на вітер. А тому у нас є дві сторони проблеми – матеріалістична та метафізична. З якої почати?

- Друга, це яка? – не зрозумів лицар і трохи тихіше добавив собі під носа, - Понабираються бозна чого в свої столиці. Аби тільки ця зараза не передавалася повітрям.

- Добре, з назвою я трохи загнув, скажу простіше – містична складова. Це найцікавіше у цьому хаосі - в Червоному замку ми всі зустріли німу служницю, якої насправді ніколи не існувало в природі. Її бачили тільки ті, кому вона це дозволяла. Хранителька замку Августа, котра її наймала, не пам’ятала імені і хто вона така, але чітко зрозуміла про кого мова, коли я описав сварку зі старим монахом. Бургомістр та його жінка кликали дівчину Сія, проте справжня володарка цього імені, як ми сьогодні побачили, виглядає зовсім по іншому.

- Якщо ти натякаєш, що вона надприродне створіння, то я не погоджуюсь – амулети на неї не відреагували, - заперечив лицар. Дівчина на мить задумалася над його словам та відповіла:

- Згадай хто нам дав ці амулети - той самий монах, який з твоїх слів, керує німою дівчиною. Як ти думаєш, став би він це робити, усвідомлюючи, що відразу здасть нам свої таємниці?

- Гарно підмічені. Я спочатку думав, що камінь - фікція, брязкітка для замилювання очей. Щоб ми носилися з ними по всьому підгір’ю, як дурні з писаною торбою, не звертаючи увагу на щось головне.

- Але потім він засвітився, - Лі перебила мою розповідь.

- Саме так, і це мене сконфузило. Мабуть, за довгі роки роботи з ним він знайшов спосіб якось обходити його реакцію на надприродні речі.

- Давайте все ж таки повернемося від містичних здогадок на твердий ґрунт. Бургомістр з дружиною, як і інші вельможі взагалі можуть плутати імена слуг направо і наліво. Це звичайна річ. А те, що німої дівчини не знає ця ошуканка, чи стара помічниця бургомістра, ще нічого не означає, - заперечила дівчина, - До того ж, вони обидві могли брехати.