Глава 19. Четвірка жезлів

Глава 19. Четвірка жезлів

Порада від карт: «Четвірка Жезлів символізує чесно зароблений відпочинок, якого ми всі іноді потребуємо. Зараз ви знаходитесь у центрі і готові до прояву творчих сил та природних талантів. Ця карта передбачає зустрічі, веселощі та творчі досягнення. Це свято має стати додатковим стимулом до продовження вашого творчого пошуку»

Дуплет виявився мені в пору, про те сидів як на корові сідло. Фіолетовий ніколи не був моїм кольором і по легендам мав приносити мені лише невдачу. Якщо бути повністю чесним, то не лише мені, а всім хто народився під знаком Овна. Я в ці забобони не вірив, проте по можливості оминав цей колір. Ось вона - справжня сила народного повір’я, яке навіть вченій людині можна затуркати голову всілякими дурницями. Пес з ним.

Вже півгодини я крутився дзиґою перед люстерком, силячись нарешті зав’язати трикляту краватку. Слава Трисмегисту, що ажурні жабо вийшли з моди, бо це вже було б занадто. Шовкова червона краватка ніяк не хотіла зав’язуватися і висіла на мені як задушена котом-фелісом дохла миша.

- Все, з мене досить, - вирішив я, закидуючи ненависний шмат шовку на ліжко. Потім подумав  трохи і поклав її в карман. Про всяк випадок.

Розкладати речі я не став, проте склянки з інгредієнтами виставити все таки прийшлось. Зараз вони майоріли кольоровим склом на столику біля вікна. Першим, що я зробив, коли залишився в кімнаті сам - це перевірив амулет. Занурення його у воду з бювету ні до чого не призвело, реакція була нульова, тому я вирішив провести поверхневі досліди. Взявши сільничку, житній спирт, чашку з водою та трохи винного оцету, я по черзі помістив його спочатку в рідни, потім в сіль – нічого. Спробувавши на ньому ще декілька більш складних хімікатів та солей і не нічого не з’ясувавши, я роздивився камінь під опуклим збільшувальним склом. З першого погляду, камінь був звичайним силікатним кварцом з характерними включеннями у вигляді ниток рутила, які створюють ефект блиску.

- Думай, Фольфганг. На щось же він має реагувати, якщо вже це робив. Треба виявити на що саме.

На очі попалася пляшечка води з басейну монастиря. Бура жовтизна відклалася осадом і сформувала мереживо дрібних бурих кристалів невідомого мені складу на склі. Капнувши пару крапель води на камінь я глянув на нього у скло. Він більше не походив на яскраву зірку, проте від нього йшло м’яке мерехтіння, яке було помітне в напівтемній кімнаті. Я не повірив своїм очам, нитки рутила в камені повільно рухалися, ніби вібрували.

-   Не може такого бути, - подумав я і протер скло, - Може це така оптична ілюзія?

Глянув ще раз, нічого не змінилося, нитки продовжували м’яко колихатися, ніби водорості під товщею води. Витерши воду з амулета я знову глянув на нього крізь скло – мерехтіння зникло, камінь знову став нерухомим.

- Що ж ти таке? – розмірковував я вголос, нагадуючи собі завтра з’ясувати що за кристали осіли у воді з басейну.

Повернувши амулет у порожню пляшку, я акуратно витягнув з сумки камзол для фінального виступу. Він був дороги, гарний, глибокого кольору індиго, розшитий срібними нитками та чорним коміром. Жилетка була щиро оздоблена зображенням зірок, фаз місяця та алхімічних символів. Ґудзики були з чистого срібла, а застібки стилізовані під крила птахів. Це був подарунок однієї шанованої леді, ім’я якої я заприсягся ніколи не згадувати у розмовах. Як і те, що між нами колись було.

Цей костюм я одягаю тільки по особливим випадкам, коли треба було досягти потрібного візуального ефекту, от як зараз. Ніхто не буде платити шалені гроші за твої досягнення, якщо ти будеш виглядати, як віслюк в хліву. Вища каста цього не любить. Робити досліди чи просто приносити готові замовлення, це інше - ніхто на твоє вбрання звертати увагу не буде. Ми не фокусники і не артисти, але коли ти демонструєш свої вміння, навіть якщо вони не такі вже й великі, треба виглядати на рівні. Який би ти не був вправний, розумний та навіть геніальний, без реклами та підтримки багатіїв ти багато не досягнеш. Реклама притягую спонсорів, бо як я вже казав – алхімія справа не з дешевих. Обладнання та рідкісні інгредієнти самі себе не оплатять.

Зібравши брудні речі в мішок, я поклав його перед входом в кімнату, як мені і сказали. Їх одразу підхопила міцна дівчина в білому чепчику покоївки.

- Дурне дівчисько, - я почув гучний звук розбитого скла далі по коридору - Ти могла все зіпсувати! Геть з моїх очей!

Я побіг на крики. Двері однієї з кімнат відчинились і в мене врізалася перелякана дівчина. Руде від ластовиння обличчя почервоніло від сліз, що текли з її жовтих очей. Вона відсторонилася від мене і закриваючи лице зникла за рогом коридора. Я зайшов в кімнату і побачив отця Абрахіма, який витирав стіл від пролитого вина.

- Отче, що тут сталося?

- Клята дівка робить, що їй заманеться, - гарчав він собі під носа, не звертаючи на мене уваги - Я на таке не підписувався.

- Отче? – я підвищив голос, - Що вона зробила? Чого ви так кричали?