Глава 17. Лицар Кубків

Глава 17. Лицар Кубків

Порада від карт: «Лицарі всіх мастей віщують про початок перехідного періоду. У разі Лицаря кубків йдеться про сферу наших почуттів та емоцій. Він може також відображати розквіт таких властивостей, як ідеалізм, романтизм та творчі здібності. Ви готові отримати цікаву пропозицію та пуститися на пошуки чогось нового та хвилюючого. Дозвольте виру подій захопити вас» 

Поля закінчилися і кобила повільно брела кам’янистою пусткою. Вона проскакала галопом декілька верст і я вирішив дати їй заслужений відпочинок. Кам’яні брили крадькома виглядали своїми буро-червоними боками з каштанової землі, ніби хробаки, яких злива заставила виповзти зі своїх нор. Повітря було сухе та гаряче. Одягати весь обладунок я не став, вирішивши обмежитись тільки кірасою. Думаю, що зробив правильний вибір – спекотно було навіть в штанях з твердої коров’ячої шкіри.

Я ніколи ще не бував в цій частині країни. Невже тут природа не знає, що скоро почнеться темний період? На це поки майже нічого не вказувало, окрім пожовклої трави та стиглого колосся зернових. Збір врожаю призупинили через святковий ярмарок, але вівчари продовжували випасати худобу на пасовиськах. Лісів тут не було, лише блідо зелені чагарники подекуди росли поміж каміння, імітуючи наявність рослинності. Серед них то тут, то там виднілися сухі кістки та потрощені обладунки, що лежать тут вже не один рік. Порожні черепи лежали на червоній землі та дивилися своїм пустим поглядом в блакитне чисте небо. Гнітюче видовище.

В попелище нічого знайти не вдалося. Разом з монахами та будівельниками ми розбирали його весь ранок, але окрім паленої деревини, попелу та сірої кам’яної крихти нічого не було. Ця дрібнота було дивною. Звідки вона там взялася? Навкруги все червоне та буре. Я зберіг жменьку для алхіміка, може він щось зрозуміє, чого я не зміг. 

Чи вірю я в нічну потвору? Так, я впевнений в тому, що бачив. Я бився з нею. Чи вірю я в те, що казав сивий гельмінт, який називає себе кардиналом? В те що це був мрець викликаний з потойбіччя злою волею живої людини? Не знаю. Лицарі існують не для того, щоб жити мріями та фантазіями.

Зла воля може приректи людей на страждання та загибель. Чи може вона прикликати мертвих? А чому ні? Проте, щось тут не складалося. Все це виглядає як гарно написана театральна п’єса, де кожен знає коли його вихід та репліка. Пишні квіти, темна магія, чарівні недоступні жінки та пафосні фрази, ніби повинні нас в чомусь переконати, але поки виходить навпаки. Я багато бачив злої волі в своєму житті і зазвичай вона виглядала не так.

Пару тижнів тому, в столичній корчмі шинкарка сказала мені, що я застарий для неї. Корчма була паскудна. Я міг собі дозволити зупинитися на ночівлю в кращому місці, але вирішив не витрачати зайвого. Найприкріше в цій ситуації було не те, що мені відмовили, а те що я навіть не підбивав до неї клинці  - просто хотів запитати, що є цікавого зараз в місті. Насправді, я не такий старий, як здається з першого погляду. Точно молодший за Гийома. Йому завжди було легко сходитися з людьми, хоча такі жарти і поведінка більше притаманні дикунам-пустельникам. Проте, не можу заперечувати, шарм та стиль в нього є. 

Я не питав, але скоріш за все ми з алхіміком ровесники. Тільки в ньому сторонні бачать іскру не розкритого потенціалу, що може розпалити велике полум’я, а я вже відіграна карта. Бойові шрами та важкий погляд роблять мене значно старшим. Я це розумію, тому і не суперечу чужим думкам про мій вік. Скільки мені ще залишилося часу працювати? Років п’ять, максимум сім, поки зможу вправно махати своїм мечем. І це ще в кращому випадку, якщо мене раніше не зустріне влучна стріла або чийсь меч. 

Треба вже починати себе шукати в чомусь іншому. Перебиті коліна потрохи починають нагадувати про себе тупою біллю перед дощем. Колись мене прошило двома стрілами, знахар на швидку руку мене заштопав, а вже через годину я бився ніби нічого і не було. Раніше міг проводити в сідлі по декілька днів без сну і відпочинку, а сьогодні ледь очі розплющив після нічної битви. Битви? Хіба це була битва? Це навіть спарингом не назвеш, бо вони довше йдуть по часу. В своє виправдання можу сказати, що до вчора мене ще ніхто так не кидав об кам’яну стіну.

Тропу перегородила довга червона брила, повалена землетрусом. Левина одним швидким рухом з легкістю перестрибнула її, а мені прийшлось робити великий гак, бо кобила так не може. Я ніколи не був особливо віруючим, але щиро подякував богине за те, що Левіна вцілила. Гарна дівчинка. Завжди була розумна і знала коли треба нападати, а коли вичікувати. Не знаю щоб я робив, якщо б з нею сталося те, що з Ріконом.

Нас вчили, що палуги не домашні тварини і до них не можна прив'язуватися. Це лише один з видів зброї. Більш розумний, смертоносний, швидкий та самостійно може приймати рішення але не маючий особистості. Тому ставитися до них вимагали відповідно. Я вважаю, що це все дурня. Навіть якщо сприймати їх як зброю. Чи можна не любити меч? Або лук? Більшість лицарів змінюють дівок  частіше за своє життя ніж кинджалів. Про меч я взагалі мовчу. А тут воно до тебе тулиться і муркоче. Ну як можна не прив’язатися?

Білий обеліск стояв поміж червоних брил як поводир серед отари. Відполірований мармур з павутинням прожилок яскраво контрастував на фоні бурого необробленого камінням. Земля була всипана дрібним камінням і кобила спотикалася. Аби тільки ногу не зламала, бо буде не переливки. Я не Гийом і на собі кобилу не зможу дотягти до тракту, де можна зустріти купців.