Глава 15. Трійка кубків та Принцеса підсвічників

Глава 15. Трійка кубків та Принцеса підсвічників

Порада від карт: «Впевнена активна позиція та хоробра індивідуальність – це ваш козир. Ваш вигляд та світосприйняття вимагає, щоб на нього звернули увагу. Дослухайтесь  до порад вашого оточення і вам все вдасться. Очікуйте шокуючих новин, але пам’ятайте, що не треба все сприймати за чисту монету. Іноді розмови - це лише плітки»

Їсти хотілося так, що я майже вирішила наплювати на умовності і вгризтися в ліпнину на рамі великого бронзового дзеркала. Річ в тому, що святі сестри вирішили долучитися до лав святої інквізиції та влаштували мені аутодафе. Від справжнього вогнища на центральній площі мене врятував їх вердикт - я надто гладка і відьомська мітла не зможе мене підняти у повітря. Яка ж я щасливиця.

Другу годину я стояла на помості в будуарі і вислуховувала судження про мою зовнішність. Шкіра на руках в мене виявилася занадто грубою і мені заборонили знімати шовкові рукавички, бо що подумають люди. Плечі занадто широкі, а бюст - замалий, тому не можна обійтися без корсету. Від мого маленького татуювання, фіолетової квітки воронячого ока, на лопатці свідомість вони не втратили, але скривилися, наче це була проказа і заборонили оголювати спину. Очі та губи в мне виявилися невиразними, тому їх треба обов’язково підфарбовувати. Щоки запухкі, а скули не достатньо високі. Волосся не охайне, тому його підстригли до плеч, і накрутили розпеченим металевим прутом. Я ледь втрималась, щоб не запхати цього прута в горлянку Афродезії. Мерзенне дівчисько майже мене дістало, але треба себе тримати в руках. Я зараз леді, а леді не дають "занадто грубими" руками ляпасів швачкам. Принаймні так мені сказала сестра Роза, яка виявилася пухленькою та добросердою жінкою, і майстерною модисткою. Єдине, що похвалили, під словом “похвалили” я маю на увазі відсутність ганебних коментарів, були ноги. На превеликий сум Афродезії, їх виявилося дві і вони  були надиво прямі.

Бургомістр розстарався на славу і привіз стільки ганчір’я, що в одну кімнату все не вмістилося. Скрині з сукнями, панчохами, капелюшками, туфлями, жакетами та іншим вбранням стояли по всьому коридору. Власний будуар матері ігумені перетворився на шафу старої мадам, яка до нестями була закохана в банти, волани та мереживо. Вони були всюди і від цього мені паморочилося в голові. Деякі наряди були настільки великого розміру, що таких як я, можна було вмістити дві, а то і три штуки. Але я все одно вважалася гладкою. Цікаво, ці аристократичні феї взагалі нічого не їдять та не дихають?  Я, дурненька, думала, що пишна фігура давно стала однією з головних цінностей нашого часу. В кінці другої години в мене склався логічний висновок - єдине їхне джерело живлення, це сльози всіх оточуючих від розчарування в собі. Не на ту напали.

Снідати до примірки мені суворо заборонили, бо після їжі розміри зміняться і треба буде все перешивати, а часу на це немає.  На мій подив, Афродезія справді розумілася на тому, що зараз носить вища каста. Якій колір та тканини в моді - небесно-блакитний шовк, насичено-червона парча, зелений оксамит чи блідо-рожевий льон? Обрати оборки чи вишивку? Добавити декольте чи зробити цнотливий воріт по саме підборіддя з тонкого, як павутиння босоркань, мережива? Зараз в моді тканини з класичними рослинними візерунками чи віддати перевагу зображенням тварин та птахів? Кольорова гамма вирізнялася яскравістю колориту, барвистістю, насиченістю та колірними контрастами, і я гадки не мала, що з цього потрібно одягати, а вона була як риба у воді.

Афродезія швидко перебирала скрині та сортувала вбрання. Що можна одразу міряти кидала в одну купу, що треба переробляти – в іншу, що вже застаріло, але там хороша тканина - окремо, а те, що треба роздати біднякам, ховала у великі мішки.  Не знаю, де все це відкопав пан бургомістр, мабуть пограбував шафи своїх престарілих сестер та кузин. Більшість суконь давно вийшли з моди, це розуміла навіть я. Деякі з них тхнули пліснявою, а одна прикрашена хутряними оборками, була наскрізь поїдена міллю. Її хутко позбулися. Заможні люди свої старі наряди роздавали прислугі, бо прислуга не повинна ганьбити честь дому своїм виглядом. Коли сукні виношувалися, або їх заміняли новими з хазяйського плеча, то речі передавалися родичам з міста, ті далі своїм знайомим і таким чином сукні доходили до міської бідноти. В столиці цей шлях проходив ще швидше і в портовому районі часто-густо можна було побачити волоцюгу в такому камзолі, що навіть я пару раз позаздрив. Не знаю, як вони думали підготувати мене за один день, але на диво поки все йшло більш менш не погано. Чорний мені вбирати заборонили, хоча пару суконь цього кольору я зацінила.

Не знаю, як вони думали підготувати мене за один день, але на диво поки все йшло більш менш не погано. Чорний мені вбирати заборонили, хоча пару суконь цього кольору я зацінила.

- Ніякого чорного, це неприйнятно! Це ж заручини, ти не на поминки їдеш! - з відвертою неповагою в голосі, відповіла дівчина.

- А моя мати казала, що завжди треба брати в поїздку чорну сукню, - тихо промовила сестра Роза, - Бо якщо що, на поминках будеш виглядати абсолютно не доречно. Як м’якувіні серед грачів.

Дівчина змірила святу сестру прискіпливим поглядом, прикусила нижню губу та з силою витиснула з себе: