Глава 13. Сімка пентаклів

Глава 13. Сімка пентаклів

Порада від карт: «Ваша робота просувається повільно і ви бажаєте більшого. Не хвилюйтесь, у вас вистачає часу. Огляньте ваше творіння зі сторони. Спробуйте змінити кут зору і сприйняття»

Сонце стояло високо та палило шкіру. Наближення темного періоду року відчувалося тільки вночі, вдень ще панувала справжня спека. Черлені гори надійно захищали місто від північних вітрів та стримували прохолоду своїми широкими спинами.

З’ївши простий сніданок в столовій на пару з Кальмом, ми вийшли на двір обговорити справу без зайвих вух. У повітрі відчувався сморід вчорашньої пожежі, який перебивали аромати трояндових клумб. Кущі цієї аристократичної квітки тут були повсюди. Сніжно-білі, Жовтогарячі фіолетові та всіх можливих відтінків неосяжної кольорової палітри червоного та рожевого. Від вершкового та помаранчевого, до густо насиченого бордо та оксамитово-чорного.

Рудий лицар виявився не мастаком слова і більше слухав мене, ніж розмовляв сам. Не те, що його не в міру балакучий побратим, який постійно язик сушить. Чи можливо лицарю було не цікаво вислуховувати моє базікання та здогадки. Єдина ідея, яка його трохи оживила, була пропозиція оглянути вікно нашої з Гийомом кімнати, з якої почалися нічні пригоди. Після цього, я хотів забрати свої речі і направитися в місто. Сподіваюсь моє манаття не конфіскували монахи Ордену Білої Айстри.

Потрібне вікно знайшлося без зайвих проблем. Шмати вибитої рами висіли в порожньому отворі, зачепившись за смарагдові порослі блюзга, а барвиста клумба під ним була витоптана від падіння та засипана битим склом.

- Ось мої сліди, - ткнув я в поламані рожеві кущі дрібних ароматних квітів, - Тут я приземлився, до сих пір нога тягне, - поскаржився я – Чорт забирай, так мені ще пощастило, що не я приземлився дупою в бите скло.

Рудий лицар роздивився стіну. Кожен поверх жовтої будівлі мав доволі широке підвіконня, ззовні стіна йшла ніби каскадом.

- Перший поверх, з високим цоколем. Ніби не так вже і високо, але просто так не залізеш. Цікаво, наскільки насправді широке підвіконня? Ти точно нічого не чув вчора вночі?

- Ні, коли я прокинувся, то Гийом вже стояв поруч та спостерігав за потворою, - заперечив я.

- Поки зарано називати те, що ми бачили вночі потворою. Я не довіряю словам ігумені та сивого кардинала. Забагато великих фігур в простій справі з охорони хворої дівчини.

- Сивому кардиналу? Ти про її манеру пити джин зранку?

Він примружив очі, та поглянув на мене, як на розумово відсталого. Потім, махнув рукою та продовжив:

- Точно, ти ж запізнився на зустріч з бургомістром. Герцог Гюстав Ре Отін - голова Ордену Білої Айстри, це той самий сивий кардинал, чий профіль намальовано на пляшках. Він розробник складу та методики виготовлення цього напою.

В мене відвисла щелепа. Не знаю, що шокувало мене більше - те, що моїй пожежі в монастирі аплодував голова ордену головорізів її святості, чи те, що він був алхіміком. Принаймні, колись повинен був вчитися. Цікаво яка в нього печатка?

- Аж піною йшов, так перед нами вихвалявся, поки ми тебе чекали. Ніби еліксир вічного життя винайшов, а не звичайне пойло, - лицар зі смаком сплюнув на землю, - Хвалько назвав джин на свою честь та прикрасив пляшку своїм же профілем.

Міцний спирт, чи аква арденс - основа будь якого п’янкого напою. Його не можливо виготовити без відповідного устаткування, не такого вже складного, але водночас і не простого. Винахідник “споконвічних напоїв” мав би за сумісництвом бути ще й винахідником перегінного кубу – аламбіку. В нього є ще простіша назва - самогонний апарат. Сивий Кардинал мав не з чім не зрівняний смак, аромат та міцність, за що й цінився. На типовому обладнанні, яке можна замовити в майстрів, досягти такої якості не можливо. Його потрібно робити самому. Тож, Гюстав не мав права за законом давати напою своє ім’я або обличчя, якщо він не був винахідником. За цим суворо наглядала гільдія алхіміків та торгова палата, виявляючи підробки та фальсифікат. Не можна купити рецепт або методику виробництва і продавати як свою, навіть якщо ти герцог.

Святошам не заборонено вчитися у наших майстрів та отримувати будь які печатки. Проте, тих, хто отримав на це благословення Святого престолу, було не так багато. Альберт фон Больштедт, Томасо Де Акуіно та Ансельм Де Осте отримали золоті печатки, будучи діючими кліриками церкви. Але щоб герцог? Ще й не простий герцог, а цілий глава ордену? Ой, лишенько, що тут взагалі коїться?

Більшість не здогадуються, але весь міцний алкоголь, так чи інакше, був винайдений нами. Дистиляція — тобто перетворення рідини на пар, а потім знову на рідину, була винайдена стародавнім майстром з далекого півдня і досі є однією з таємниць нашої гільдії. Пам’ятаю, як ми з друзями в столиці часто підіймали келихи за світлу пам’ять Зосима Олександрійського.

Цей алхімік стверджував, що просто змалював зображення приладу, побачивши його на стіні одного з старовинних храмів в пустелі. Втім, цілком можливо, що таким чином він намагався додати авторитетності своєму винаходу, бо жодних малюнків чогось, що хоча б віддалено нагадувало перегінний куб, в старовинних храмах до нашого часу не збереглося. Зрештою, Зосим так само жваво розповідав в своєму трактаті про отримання наукових знань від “падших янголів”, про винайдення ним філософського каменю, про вогняних іфритів з палаючими очима, що літали піщаними барханами і співали йому пісні.  Короче, те що він активно вживав плоди свого винаходу, ставало зрозумілим ще на середині його алхімічної праці.