Глава 12. Лицар жезлів

Глава 12. Лицар жезлів

Порада від карт: « Бурхливий темперамент дасть про себе знати, і вам захочеться авантюр. Ви потрапите в ситуацію, де будуть вирувати бурхливі пристрасті. Спробуйте дати волю своїм почуттям і хоч раз у житті діяти за велінням серця»

Інтуїція, притаманна кожному лицарю, підказувала мені, що більша частина сказаного нами в цій кімнаті - чиста маячня. На можу стверджувати, що нам свідомо брехали, але правди мені б не вистачило і на шматок хліба намазати, якщо б вона була маслом. Таке відчуття, що для цієї справи найманців спеціально обирали не за вміння, а за слабкі сторони.

Пан Ре Отін знає про гріхи моєї молодості. Як таке можливо? Не багато в світі знайдеться живих, які щось зможуть розповісти про ті часи. І чомусь я впевнений, що сивий має на руках реальні факти, а не тільки порожні чутки.

Лучниця - темна конячка, можливо навіть темніша ніж я. Вертлявий виродок дав зрозуміти, що знає про її таємниці, але всі карти викладати на стіл не став. Добре, що вона хоч відверто брехати не стала про те, з якого вона загону. Бійці, що носять спорядження, як в неї, працюють в групах не більше трьох-чотирьох осіб. Їх не наймають для охорони обозів, щоб махати сокирою та відлякувати грабіжників на дорозі. Погано, що в Ордені Воронячого ока не знають чи зараз займається їх донька. З чуток відомо, що вони завжди страхують своїх, якщо все йде фелідаю під хвіст.

Що до Кальма. Рубаку, добрішого за нього, я не зустрічав у всьому світі. Якихось особливих секретів в нього немає, але як він дожив до свого віку з притаманною йому простодушністю, я не знаю. Вправний мечник, гарний вершник, везунчик у всьому. Окрім дівчат. Тяжко йому з ними. Цьому лицарю я довіряю, як собі. Він єдиний з гільдії, хто може довго витримувати мою компанію і з ким я впевнено можу працювати в парі. Рудий вусань міг легко знайти нормального друга та напарника, але скільки би нас не розводила дорога, ми знову зустрічаємося на перехрестях.

Останній в списку нашої бідової компанії був алхімік, якому не вистачало декількох клепок в голові. Його вибуху минулої ночі, навіть я трохи злякався. Не знаю кому він заборгував, і навіщо йому стільки грошей. Проте, не хотілось би колись дізнатися, що він пішов на корм рибам одного зі столичних каналів. Перспективний хлопчина, таких шибайголів треба мати в колі знайомих.

А ігуменя? Ох, не проста вона жінка. Одразу видно, що до того, як стати монахинею, вона довго жила при дворі, або має шляхетне походження. Сіре, мишаче вбрання не може приховати в ній витончену леді. За які гріхи її заслали в цю глушину?

Не встигли двері зачинитися, а я обдумати все почуте - в кімнату зайшов огрядний немолодий пан в чорній рясі зі шкіряною сумкою в руках. Його густа пожовкла борода та пасма колись пишного волосся, були неохайно злохмачені і замазані чорнилами.

- Вибачте за запізнення! – жваво викрикнув чернець, - Треба було терміново відправити листа в канцелярію Святого престолу з описом нічних подій.

Чоловік почав метушливо ритися в сумці, перебираючи листи. Вони вистрибували з сумки, немов цвіркуни з кабатирки, падаючи на килим, проте він не звертав на це неподобство уваги. Чи то наспівуючи, чи то лаючись на бездонну сумку, він мугикав щось собі під ніс на незрозумілій мені мові. Нарешті чернець витягнув довгий сувій та почав збирати з підлоги листи.

- Я отець Абрахім, повірений кардинала Ре Отіна, - прокрехтів чоловік, -  Його світлість уповноважив мене ввести вас в план дій.

Підійшовши до столика, він посунув чашки та спробував розкласти сувій. Краї пергаменту пручалися цьому, згинаючись з усіх сторін. Лучниця, не змогла на це довго дивитися та, взявши чашки, розставила їх по краям, міцно притиснувши неслухняний сувій.

- Всіх прошу підійти ближче, це треба бачити, - очі ченця, попри його поважний вік, горіли нестримним ентузіазмом.

Одним з перших до столику підійшов алхімік і одразу почав водити по сувою пальцями, про щось перешіптуючись з лучницею. В грудях болісно відчувались наслідки нічної битви і зайвий раз рухатися не хотілося. Все тіло боліло. Дрібниці, бувало й гірше, заспокоював я себе. Кальм глянув на мене, розуміючи все без слів. В погляді блакитних очей відчувався біль, рудому також добряче дісталося. Я підбадьорливо посміхнувся старому другу і направився до пуфів поруч зі столиком.

На жовтому пергаменті майстерною рукою були каліграфічно виведені літери з великою кількістю завитків. При певній уяві їх можна було скласти у напис - «Місто Шарт». Намальована зеленуватими чорнилами мапа, зображала містечко та околицю. Мереживо кварталів та стріли вулиць розходились від центру до мурів, формуючи малюнок схожий на витягнуту зірку. Під деякими закарлючками були підписи з позначками дрібним почерком.

Остання до столу підійшла матір ігуменя. Вона стала позаду мене і, споглядаючи з висока, курила люльку. Я через силу спробував піднятися. Жінка осадила мене рукою, спершись на моє плече. Ранкове сонце, пробираючись через завісу сірого тютюнового диму, грало промінцями на її рудому волоссі. Вона замислено водила мундштуком кістяної люльки по рожевим губам, вдивляючись в мапу. Так близько настільки розкішних жінок я ще не бачив. Від неї плинув легкий аромат вербени, який брав мої думки в полон і позбавляв спокою. В горлянці пересохло, як і вчора, при першій нашій зустрічі. В цей раз від її близької присутності в мене встав не тільки ком в горлянці. Ставало саме серце.