Глава 23. Четвірка пентаклів 

Глава 23. Четвірка пентаклів 

Передбачення від карт: ««Четвірка Пентаклів — це карта заземлення та жорсткої конкретики фактів. Вона символізує непохитність, прагматизм і бажання тримати в руках щось відчутне та матеріальне — те, що можна помацати та виміряти. Тримайте свій ґрунт і наміри твердими. Не вірте барвистим обіцянкам, але й не дозволяйте своєму захисту перетворитися на довічний панцир упереджень»

Як я вже казав, туману було багато. Здавалося, що кожне сказане Сивим паном слово перетворювалося на білу імлу, яку я підпалив уночі. Повільно заполоняючи кімнату та мій розум, вона приймала різні форми: то поставала підступними чаклунами, які хотіли зурочити невинну дівчину, то перевтілювалася на інтриганів королівського масштабу, які збиралися зірвати панське весілля, то перероджувалася повсталими мерцями. Та ця містифікація не мала жодного ефекту. Всі хотіли почути конкретику, а не старі байки та химерні казки. 

— Шановне панство, із всього цього я досі не розумію, до чого тут Танок Смерті та інша маячня з трупами, — похмуро вимовив Гійом, почухавши потилицю. — Ви ж не через биті дзеркала паніку здійняли. Чи було ще щось? 

— Почалося все в день першого землетрусу, — сухо відповів бургомістр. — Гори здригалися так сильно, що деякі з місцевих покинули Шарт, подавшись світ за очі. Ви мали помітити, що тракт засипаний камінням. Неподалік від міста зійшла кам’яна лавина. 

«Бачили? Ми кожен камінець відчули на цій клятій дорозі своїми задами», — подумав я, згадавши скажену тряску та зламане колесо. 

— Землетрус стався рано-вранці, ще вдосвіта. Летиція сильно злякалася та несамовито кричала. Тоді й трапився перший інцидент. Її кілька годин не могли привести до тями, — сумно продовжив чолов’яга. 

— Ми в підгір’ї, — здивувався я. — Що дивного в землетрусах? 

— Місцеві не пам’ятають, коли Черлені гори востаннє прокидалися, — похитала головою ігуменя. — Навіть не моляться в храмі за їхній міцний сон, бо не очікують нічого подібного. 

— Хороший аргумент, — кивнув я, — А горці що кажуть? У вас із ними наче спільний бізнес.

— Мені доповіли, що гірський народ покинув свої поселення та перейшов через хребет у річкову долину. Якщо вони не повернуться, то я навіть не знаю, чим ми далі будемо торгувати, — розвів руками бургомістр. — Сльози дракона приносили основний прибуток Шарту. Окрім горців ніхто не знає, де саме їх добувають. Але гроші зараз не головна наша проблема.  

«Поки мені одне зрозуміло — цього сезону райдужні опали в столиці коштуватимуть захмарно дорого. Чи варто попросити в бургомістра оплату камінцями? Може, комусь гроші й не грають головної ролі, та не мені», — подумав я, підраховуючи. 

— І ви землетрус одразу пов’язали з повстанням мерців? — з неприхованим сарказмом спитала Лі. 

— Ні, звичайно ж ні, — похитав головою бургомістр. — Ми про це замислилися, коли в криницях закипіла вода й з’явилися блукаючі вогні в полях. Це вже було після третього разу. Не пам’ятаєте, пані Маджері?

Домінік нарешті поправив усі квіти в букеті, трохи відійшов, задоволено розглядаючи результат своєї роботи. Матір-ігуменя його вправність у квіткарстві не оцінила.

— Так, третій був найсильніший. У монастирі, окрім того що закипіли купальні, ще й мармуровий стовп у саду дав тріщину. Ніколи такого не бачила. Гадала, що їх неможливо зруйнувати, — покривила вона вустами та почала переставляти квіти в букеті на свій лад. — Будівлю трусило так, що дівчата попадали з верхніх ліжок. Я тоді всіх вивела до воріт, бо там падати нічому на голову. 

— З кожним наступним землетрусом Леті ставало гірше. Два тижні тому її помітили вівчарі в полі. Чи не так, Нік? — подав голос сивий.

— Вона вночі блукала в тумані й була не сама, — кивнув бургомістр, схопившись за голову. — Хлопці клянуться, що її супроводжував загадковий сяючий вогник. Після цього я написав тобі листа та попросив про допомогу. 

Ігуменя підійшла до шафки, дістала пляшку з біло-сріблястим напоєм та наповнила ним по вінця кришталеву склянку. Бургомістр випив її без жодної гримаси одним ковтком і попросив ще.

— А вже після цього були нічні крики, стовбичення біля ставка до ранку, повзання на колінах по кладовищу, примари у вікні та все інше, — сумно додав він. 

— Ви бачили колись на власні очі цю примару? — спитав я, імітуючи зацікавленість, а сам подумав: «Святий Трисмегіст, і це все говорять освічені люди. Що ж тоді коїться серед простого народу?» 

— Ні, — похитав головою бургомістр. — Чув крики, звук битого скла, бачив понівечені тіла, подряпини від кігтів на вікні, але примару ніколи не бачив. 

— Пані Летиція отримувала під час нападів ушкодження? — спитала Лі. 

Десь на рівні підсвідомості я розумів, що вона розділяє мої обґрунтовані сумніви, але, як і я, не в силах цього довести. 

— Може, якісь незначні, коли обдирала ноги, ходячи босою по передмістю, але нічого особливого, — знову похитав головою бургомістр. 

— Тобто вона ніяк суттєво не постраждала від усього цього? Я маю на увазі фізично, — уточнила Лі.