Глава 21. Король пентаклів 

Глава 21. Король пентаклів 

Передбачення від карт: «Король Пентаклів — це аркан матеріальної стабільності, земної мудрості, достатку та повного контролю над практичною стороною життя. Якщо Він — господар твердої землі, урожаю та реальних здобутків. Будуйте свій фундамент упевнено та без поспіху. Інвестуйте час і ресурси в те, що має довгострокову цінність, і опирайтеся на реальні факти»

Дорога здалася короткою, і морально підготуватися я не встиг. З‑за дверей лунали крики, що не додавало оптимізму. Глибоко вдихнувши, я відчинив їх саме в той момент, коли матір‑ігуменя сварилася через усю кімнату із сивим паном. 

— Я це так не залишу! Чуєш мене? Я вимагаю покарання всіх причетних! Що б не сталося вночі, палити мій монастир — неприйнятно! 

Поміж криків свята діва встигала курити люльку, випускаючи сірі клуби диму. У цей момент вона була, як ніколи, схожа на дракониху з легенд, яка спалить вщент усіх, хто зазіхнув на її сокральну вежу. Навіть довге руде волосся горіло на голові, мов полум’я крилатих зміїв з гравюр. 

Я вловив легкий запах валер’яни в повітрі, розуміючи спокій усіх присутніх. Сестра Йошико мала рацію: у цьому монастирі вміють робити еліксири не гірше, ніж у столичних аптеках. Кого завгодно заспокоїть — окрім пані Маджері. 

Спиною до мене, на велюровому пуфі, сиділа Лі. Гийом та Кальм, набундючившись, стояли біля відкритого вікна та тихо обговорювали щось між собою. На превеликий жаль, мою появу в кімнаті швидко помітили. 

— Ось і герой нашої розмови! — вигукнув сивий пан і з божевільним блиском в очах заплескав у долоні. — Браво, майстре, браво! Ви вмієте здивувати публіку! Я вже встиг розповісти всім про вашу шляхетну участь у нічних подіях. 

— Святий Трисмегістр, мені кінець, — подумав я, забелькотівши у відповідь: — Пане, я не маю титулу майстра…

Та слухати мене не хотіли. Принаймні поки що. 

— Так, так, ви маєте тільки срібну каблучку, — відмахнувся від мене Гюстав, посміхаючись. — Ми вже чули подібні дурниці. Це не привід не відзначити ваші заслуги. 

— Відзначити? Чому ти його розхвалюєш? — поперхнулася від обурення ігуменя. Здавалося, її гніву не було меж. — Пів монастиря мені спалив, єретик! На ешафот треба таких відправляти за наругу над богинею! — жінка почала бігати по кімнаті, розмахуючи люлькою. З люльки сипався попіл та іскри на пухнастий килим, але всім на це було байдуже.

Я дивився на неї й думав лише про те, що образ розлюченого дракона точно писали з неї. Проте на панів ця вистава не справила жодного особливого враження. Вони насолоджувалися чаєм. 

— Маджері, люба, ми ж все вже вирішили, — глибоко видихнув Гюстав, — Млин був старий і давно потребував реставрації. Тільки скрипів на все передмістя, очікуючи часу, коли краще розвалитися. А троянди ти нові посадиш — тобі це стане лише на радість. 

— Млин не був старий! І скрипів він не більше за тебе! — люто примружила зелені очі ігуменя. 

— Облиш, люба. З ким не буває, — спокійно пробелькотів сивий, пригощаючи горнятком чаю не молодого пана. — Чи тобі нагадати, що й сама колись любила гратися з вогнем? Той поверх храму в Пенефорісі досі не відбудували. 

Ігуменя насуплено диміла люлькою, не зводячи з нього палаючих очей. Але наче потроху починала заспокоюватися. Принаймні більше не бігала по вітальні. 

— Пане алхімік, хочу вам відрекомендувати мого старого друга, бургомістра Шарту та вашого наймача — Домініка Берендьє Де Гійяра, — тріумфально промовив сивий, вказавши на імпозантного чоловіка поруч із собою. 

— Пане бургомістр, для мене честь нарешті з вами зустрітися, — я вклонився немолодому пану, а він відсалютував мені чашкою чаю. 

Бургомістр був міцним та огрядним чоловіком із довгими вислими вусами. Його волосся вже торкнулася сивина, проте вона була не такого сніжного кольору, як у Гюстава, а більше схожа на попіл із каміну. Вдягнений у просту білу сорочку з теракотовою краваткою та піщаного кольору камзол із золотими ґудзиками, він одразу давав зрозуміти, що в молодості пан мав неабияку вроду й успіх у жінок. Та й зараз, мабуть, має. 

— Шкода, пане алхіміку, що нам не довелося зустрітися в столиці, — кивнув мені бургомістр. — Виникли деякі обставини, і ми були змушені відкоригувати плани. 

— Відкоригувати плани? Щоб ти всрався на дорозі й лопуха тобі ніхто не дав, пихатий вишкребок! Я проїхав пів країни та встиг потрапити в халепу, ще навіть жодного разу не побачивши твою напудпену пику! Здається, я починаю розуміти, чому всі інші відмовилися: дурні гроші просто так ніхто не платить. 

Але всього цього вголос я не сказав. Вельможам по цимбалах мої думки, хвилювання чи проблеми. Якщо вони заплатили за послуги, то бажають отримати результат без зайвих слів. Тому я ще раз вклонився, широко посміхнувшись:

— Це велика радість працювати на вас, пане. Тільки мені потрібно знати подробиці роботи, які не були вказані в листі, щоб якісно виконати замовлення. 

Все, як я й думав. Не цього хотів почути шановний пан бургомістр. Чоловік нервово смикнувся, витягнув люльку, насипав тютюну з кисета та почав закурювати. Всі пильно дивилися на нього, не зводячи очей. Ігуменя відкрила бронзову шкатулку, пропонуючи йому свій тютюн, але бургомістр не звернув на жінку уваги. Набрав в легені диму й гучно видихнув, він нарешті продовжив.