Глава 9. Принцеса мечів

Глава 9. Принцеса мечів

Порада від карти: "Більше слухайте і менше кажіть. Розкривайте чужі таємниці, вміючи приховати свої"

За вікнами ніч мерехтіла купками зірок. Вони перемигувалися між собою та спліталися заплутаними візерунками на чорному, наче полірований онікс, небі.  Десь здалеку, крізь зачинені вікна, було чутно монотонний скрип. Він змушував нервувати. Світло ліхтаря монахині попереду освітлювало білі стіни коридорів, які ніяк не хотіли закінчуватися. Я ніби потрапила в свій старий нічний кошмар.

Всі школи-інтернати для дівчат з благородних сімей були схожі між собою. Такі ж прості стіни, покриті павутинням тріщин та побілені простим вапном. Хоча в цій, мабуть, трохи чистіше. Я в подібному опинилася дуже пізно за їхнім мірилом, тому не змогла проникнутися благодійною атмосферою сестринства. Добре, що батько змалку мене вчив у стайнях і звіринцях поводитися з тваринами. Якщо вдивитися в тріщини на стінах, то за шаром білого вапна благодійності в цих закладах можна випадково помітити, що вони аж ніяк не відрізняються від тих самих звіринців. Тут мешкають такі ж небезпечні створіння, тільки вони ховають своє нутро за масками з сірих суконь, уроків етикету, гарних слів та постійних знаків Ув. Від кожної сірої миші з двома білими косичками, перев’язаними яскравими стрічками, можна очікувати підстави. Оком не встигнеш моргнути, як отримаєш болючий укус під ребра. А якщо занадто довго не показувати зуби, то вони їх тобі вирвуть при першій нагоді.

Тільки простий люд, дивлячись на благородну леді високого походження, думає, що вона наче пелюстка рожевої півонії – така ж вразлива та тендітна. Дорогі тканини, туго затягнуті корсети та летючий поділ суконь малюють витончений силует, який нас з дитинства вчать створювати. Але це не головне. Справжня шляхетна леді і в мішку з під картоплі буде виглядати належним чином. Суворі вчительки і наглядачки сталевим ціпком вбивають в нас покірливість, стриманість та вміння розуміти коли треба промовчати, а коли казати та робити те, що потрібно. Нас такими зображають на гравюрах та в уяві народу. Це наш захисний природний камуфляж. Потрібний нам образ прекрасної дами, заради прихильності якої борються славетні лицарі на турнірах. Просто красива ілюзія.

Моя люба матінка завжди носила з собою стилет схований в потаємній кишені сукні. Біла кульбабка-бабуся до останнього не розлучалася зі сталевою тросточкою, на яку вона граціозно спиралася, а при потребі могла відбитися від злодія. Будь яка дівчина в моїй школі мала прихований ніж в корсажі. У кожної троянди є шипи, але їх не помічаєш серед яскравих квітів. Поки не наколишся.

Так, нас вчать танцювати, співати, грати на музичних інструментах, правильно вести бесіду на різні теми, читати класичні твори, декламувати вірші, шити, кроїти та ше мільйону інших речей. Але також, нам дають уроки фехтування та кінної їзди, а іноді - вчать полюванню. Правильно освіжувати тушки звірів, розділувати м’ясо, розбиратися в травах і готувати вечерю. Прислуги може не бути поруч і тобі самій доведеться давати собі раду. А осіб, які падають без тями при виді крові розрізаної курки, серед леді не більше, ніж серед простих дівчат з околиці будь якого містечка. Я провела серед подібних вапняних стін майже два роки, поки керівниця школи не вислала мене в більш відповідне місце на її думку.

Ноги трохи підкошувалися від втоми та випитого джину. Огрядна жінка крехтіла та горбилася, несучи попереду мою сумку. Ніби валун на гору тягнула. Дивно, сумка наче була не надто важкою. Може забрати? Якщо їй стане погано, я не певна, що сама зможу її дотягти до людей. Нарешті монахиня сама зупинилися перепочити.

-  Свята сестро, давайте я краще сама своє шмаття понесу. Не треба себе силувати.

Я підняла сумку і закинула на плече. Все як я і думала - сумка важила не так вже і багато. Окрім пари запасних чобіт, одягу та ще деяких речей в ній було моє похідна ковдра. Вперше, таку річ я побачила у контрабандистів з островів, яких колись мені замовили провчити. Ковдра була з секретом. Ззовні звичайна овеча стьобана вовна, а у середині - приховані кармани з пластин задубілої шкури кетуса, морського чудовиська, що могло поглинати цілі торгові кораблі. Острівні народи різали його товсту шкіру, поки її ще не торкнулися сонячні промені. В цей час вона не встигла скам’яніти і ще піддавалася ножу та голці. В неї дуже вдало можна ховати зброю і не хвилюватися, що наколишся на неї уві сні. Коли я його побачила, то була просто в захваті від винаходу острівних пронир. 

Те замовлення я злила, забрав в хлопів лише це покривало. Їм залишилися їхнє життя та бізнес, тож гріх жалітися. Ми потім з ними навіть знайшли спільну мову і прокрутили пару справ. Я не якась злодюжка і ніколи не опускаюся до звичайного пограбування, але від такої необхідної дрібнички не змогла відмовитися. Шкіра кетуса сама по собі - вже контрабанда, а начинена всіма можливими знаряддями всередині – ставала справжньою перлиною. Інкрустовані сріблом метальні ножі в секреті ковдри коштували мені цілого статку, але які ж вони гарні. Зроблені на замовлення у майстра зі сходу, напрочуд гострі та дивних форм - вони коштують кожного Бартоломія, якого я на них витратила.