Глава 8. Вісімка пентаклів

Глава 8. Вісімка пентаклів

Порада від карт: "Вам доведеться взятися за щось нове, що приведе вас до нових здобутків. Не треба недооцінювати свою майстерність"

Алхімія — це священне мистецтво трансформації, метаморфоз та перетворення речей. Вся ця унікальна різнобарвна система знань охоплює множинні й різноманітні міркування та дослідження підмісячних речей природи, підвладних мірі часу, за яку природа зазнає´ розпаду і відроджує себе безперервно.

Ніхто не знає, що саме було первинною метою перших алхіміків, але точно можна сказати чого саме вони завжди прагнули – золота. Так чи інакше, всі досліди та винаходи були націлені на отримання цього благородного металу.  А всі інші наші досягнення, скоріше були не вдалими спробами, яким знайшли застосування в побуті. Що також, в свою чергу, приносило золото.

Метали, є однією з основ нашого світу. Не даремно, що далеко на півдні наші брати та сестри по справі розташували цю субстанцію на один рівень з іншими стихійними елементами. Кожен метал асоціювався з планетами на небосхилі. Срібло, підпорядковувалося Місяцю, мідь – Венері, залізо – Марсу, ртуть – Меркурію, а золото – Сонцю. Ще є дванадцять алхімічних процесів, кожним з яких управляє один з дванадцяти знаків зодіаку. Сонячний та Місячний метали були найцінніші, бо вплив їх небесних покровителів на наш світ був найсильніший.

Шмат металу стає справжнім пентаклем, коли майстер задіяє, а ні швидше - вичікує, момент піку сили конкретного небесного тіла. Для цього треба знати в якій позиції якого небесного дома знаходиться потрібна планета. Астрологічні карти з цими знаннями розраховуються астрологами та їх можна замовити в аптеці. Для більш складних пентаклів, де використовувалося декілька небесних тіл, потрібно замовляти в гільдії астрологів детальну карту зоряного неба, щоб визначити всі можливі аспекти їх взаємодій. Це все, та багато чого іншого, треба розуміти при роботі з пентаклями. І також вміти оброблювати метали. Коли в голові нема, то в сраці не позичиш.

Зоряних карт в мене не було, де найближча аптека я не знав, як і ніколи не працював з пентаклями для палугів. Він був з чистого срібла, отже до нього можна було застосувати базові правила роботи з односкладними пентаклями. Знати треба тільки про розташування одного небесного тіла – Місяця. Для виготовлення нового пентакля потрібна певна фаза та градус. Ремонтувати можна в будь яку, окрім темної. Повня була три дні тому, отже час підходить, тільки треба дочекатися коли він зійде на небі. За допомогою чогось, треба поновити зв’язок між хазяїном та палугом. На пентаклі я бачив щось схоже на сигіл крові, отже знадобиться кров Гийома. Сивий пан натякнув, що для ремонту амулета не потрібно мати сім п'ядей у ​​лобі. Його аргументи здалися логічними. Сподіваюсь, розробники більше нічого хитромудрого не вклали в нього, про що я б не зміг здогадатися.

Метушня біля пожежі залишилася позаду і я знову опинився на самоті в заплутаному лабіринті темних мовчазних комор. І де та клята кузня? Місяць може от-от зійти, а роботи достобіса. Практика з виготовлення пентаклів була давно і вони не були найчастішим моїм замовленням. Справжні пентаклі доволі складні і через це – дорогі. Тому мої брати і сестри по ремеслу робили дешеві підробки, які майже не працювали. З часом, народ про щось почав здогадуватися і попит на пентаклі зійшов на нуль.

В кінці проходу промайнула тендітна тінь в сірому балахоні.

- Гей! Хто б ти не був, почекай! Де тут кузня?

Тінь виглянула з-за рогу будівлі та пискляво вигукнула:

- Кого послала в ночі світла богиня?

- Я алхімік зі столиці, прибув до Шарту та зупинився на ніч у вашому монастирі. Допоможіть знайти кузню, будь ласка. Це дуже важливо.

- О, пане алхіміку! Це я, Софіко. Ви мене пам’ятаєте? Я вас зустріла та привела до матінки. І приносила вам та вашим друзям вечерю.

- Слава Трисмегістру! Сестра Софіко, який я радий вас бачити! Де тут кузня?

- Ходіть за мною, пане.

Дівчина хутко пішла поміж комор. Вона напрочуд легко орієнтувалася в темряві без лампи чи будь якого іншого освітлення. Ми швидко, наскільки я міг тягнуту забиту ногу, обходили будівлі внутрішнього двору, прямуючи до цілі.

-  Як ти так легко знаходиш тут шлях?

-  Я тут виросла, пане. Змалечку бігала поміж цих комор та знаю всі шляхи. Навіть таємні, - прошепотіла вона, ніби поділилася зі мною таємницею.

Її обличчя не можливо було розглядіти крізь темряву, але я певен, що вона у цей час посміхнулася.

-  Тепер зрозумів, тут без пів літри дороги не розбереш.

Дівчина тільки знизила плечима та вивела мене до стайні, де голосно іржали коні. Мабуть відчували пожежу. Ми пройшли далі через ще одну комору і вийшли до не великої будівлі.

-  Ось кузня, але вона вночі зачинена. Я зараз пошукаю ключі.