Глава 6. Четвірка мечів та Палаюча Вежа

Глава 6. Четвірка мечів та Аркан 16 Палаюча Вежа

Порада від карт: "Іноді ми відповідаємо на труднощі втечею або ховаємось у своїх раковинах. Але доля може кинути виклик, коли це не варіант"

Я блукав довгими білими коридорами в темряві. З крихких кришталевих ліхтарів звисали гірлянди павутиння. В коридорі було багато дверей, але всі вони не піддавалися. Десь далеко було чутно тихий пульсуючий стукіт. В кінці коридора з’явилося світло і я пішов до нього. Кожен крок давався дуже тяжко, ніби я йшов по болоту.  Смужка світла була все ближче і я нарешті опинився на порозі білої кімнати. Полум'я в каміні тьмяно догорало практично не освітлюючи великі вази з багряно-червоними букетами. На пуфі спиною до мене сиділа жінка в білій нічній сорочці. Її довге волосся здавалося молочним у не вірному нічному світлі. Через широко відчинені вікна було видно високий червоний млин і чутно як літають кажани. Їх пискляві голоси лунали в темряві ночі. Чи то так млин скрипить? Я вже був у цій кімнаті.

-   Вибачте, я мабуть ходив уві сні. В мене такого не було з дитинства.

-   Ну що ж, заходь, якщо вже прийшов, - промовила жінка в білому. Її тихий, бляклий голос був схожий не перегортання сторінок в книзі.

-  Ти знаєш як насправді отримав золотий перстень твій вчитель?

-  Ні. Майстри передають такі секрети тільки улюбленим учням, які мають успадкувати їхню практику в майбутньому. Я таким не є.

-   Це добре. Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже. З яких причин тебе запросив бургомістр?

-   В договорі не було нічого конкретного. Вибачте, але хто ви?

-   Хто я? Я та, хто може силою витягнути всі секрети з тебе. Отже, не варто навіть починати мені брехати.

Вона підвелася, та розвернулася. Обличчя жінки було бліде та висохле, наче урюк. Бліда, кольору золи, шкіра була схожа на потріскану стару штукатурку і відвалювалася клаптями від її гострого підборіддя. Замість очей були два тьмяних кратера, від яких не було сили відвернути погляд. В мене захололи всі нутрощі. Від чорних губ відходили пожовклі зморшки, що робило її вуста схожими на піщане провалля. Руки були задовгими для людини і мали покручені кістляві пальці. Вона протягнула до мене свою мерзенну руку. Засмерділо тухлятиною. Я відступів від неї на декілька років, закричав та вивалився у відчинене вікно.

Велика шорстка рука, від якої різко тхнуло ялівцем, затулила мені рота. Ялівець перебивав запах мертв’ячини, але не до кінця. Серце сильно колотилось в грудях. Я відкрив очі і побачив силует білої стелі.

-  Тихо, за вікном хтось є, - почув я чоловічий шепіт у правому вусі.

-   Де я? – спробував промовити я, але вийшло тільки мугикання.

-  Тихо, кажу. Я Гийом. Ти в монастирі. Спав, аж хропів і зненацька почав кричати. Я встав, щоб подивитися, що з тобою і побачив бліду постать, яка тулилася ззовні до вікна. Вона ще там. Відчуваєш сморід?  Я зараз відпущу тебе і ти будеш дуже тихо себе вести, наче нічого не сталося. Щоб це не було, воно не розбудило мого палугла, коли піднімається на підвіконня. А це дивно, бо в нього дуже чутливі вуха. Щось хиже може водитися в цих місцях?

Запах ялівцю пропав і я відчув, що мене більше не тримають.

-  Не знаю. Тут багато чого може водитися. Поряд дикі землі і хребти Черлених гір. Проте ми в передмісті де багато людей. Жоден хижак, що має сповна розуму, не буде тут полювати.

Я повернувся на правий бік і впритул побачив знайоме широке лице лицаря з бородою заплетену декількома косичками. Він приклав вказівний палець до свого рота та різко кинув тонкого довгого ножа в закрите вікно. Дзвін розбитого скла перебив гучний крик з вулиці. За вікном щось голосно завило на декілька голосів одночасно, немов лісова шишига. Тонкий, сталевий стилет неочікувано пролетів у зворотному напрямку і встряв в дерев’яну стійку ліжка. Лицар схопив свою сокиру та кинувся у розбите вікно, виламуючи раму своїм тілом. Палуг з гучним ревом стрибнув за хазяїном.  В коридорі почулось тупотіння і гуркіт. Хтось вибив двері та в малій кімнаті швидко стало дуже людно. На мене навалилися одразу декілька чоловіків в латах та скрутивши притулили до стіни.

- Ось ми тебе і вловили, бісівська сила!

- Негайно відпустіть його! Він наш гість та прибув на прохання бургомістра зі столиці, - викрикнув знервований жіночий голос.

- Що? Гість? А очі чому світяться в темряви, як у голодного гуля?

- Він з алхіміків. Що тут сталося?