Глава 5. Трійка кубків

Глава 5. Трійка кубків

Порада від карти: "Святкуйте свої свята, а не календарні. Спільна дія часто виходить більш потужною, ніж намагання зробити щось самотужки"

Огрядна монахиня в пенсне вела нас темними заплутаними коридорами з білими стінами, подекуди увішаними пожовклими дівочими портретами та прикрашеними ліпниною. В бляклому світлі маслянки, яку несла наш сірий поводир в руках, мені здавалося, що мертвенно-пусті очі жінок на полотнах супроводжували нас пильними поглядами. Вони дивилися та ніби хотіли дізнатися – що тут роблять такі самозванці, як ми з Гийомом. Морок в голові після минулої аудієнції ще до кінця не розвіявся, але я вже ясніше дивився на світ і головне – я нарешті міг вільно дихати. Мене страшенно нудило та хотілось пити. В горлянці пересохло так, що зараз я випив би ціле озеро Нут одним ковтком. Здавалося, що краще за всіх себе почував Рікон. Кіт-палуг бадьоро  біг поперед нас, високо тримаючи свій роздвоєний зміїний хвіст. В кінці коридора ми звернули вліво та вийшли в округлий атріум від якого вели сходи на верх та коридори вправо та вліво. Монахиня зупинилась на мить, запалила лампу на столі поміж сходами та звернула в лівий коридор.

-  Лабіринт Мінотавра Астеріона, якійсь, - буркнув я невдоволено.

-  Кого-кого? – не зрозумів Гийом.

-  Не зважай. Це острівний фольклор.

- Я більше десяти років прослужив майже у всіх портах моря Нанджи. Думав, що весь фольклор чув. Але про цього Мінотавра – ніц.

Я відмахнувся від нього, та не став продовжувати діалог. Не знаю, як можна було цілих десять років прожити у моря і не чути цих славетних легенд. Перше, що проходили алхіміки, були історії про наше божество - Гермеса Трісмегістра та все що було до нього дотичне. Але в мої перспективи на майбутнє не входило навчання лицарів античної міфології.

Ми ще раз повернули в темний коридор та уперлися в білі двері. Монахиня їх відчинила та пішла далі. Справа та зліва були ряди білих замкнутих дверей, нарешті вона зупинилася та одну з них відчинила. Нас зустріла невелика освітлена кімната. В ній стояли двоповерхове ліжко, поряд з ним було вікно та невеличка шафа. На підлозі кімнати лежала лучниця, поряд з нею сидів Кальм та похмуро курив люльку.

- Вас четверо. Дівчина з вами ночувати не повинна, - дивно ковтаючи голосні звуки сказала монахиня. Лучниця підняла голову та кисло на неї подивилася.

- Свята сестро, я можу вас точно запевнити, що ніхто з них не зможе мене торкнутися, не пошкодувавши про це. Вам доведеться зміритися. До того ж - в мене зараз не той настрій, щоб займатися розпустою.

- Вибач, люба, але я це не буду перевіряти. Так це, чи ні, але після відбою я проведу тебе в іншу кімнату.

- Та хай йому грець, я спокійно ночувала сама з цілим загоном лицарів. Але, богиня, робіть що хочете, тільки дайте попити та полежати трохи, - лучниця відкинула голову долілиць та закотила очі.

- Розумію. Зараз вам принесуть вечерю і після дзвону башти я повернуся.

Монахиня зачинила за нами двері. Я тремтячи усім тілом обперся до білої стіни та просто по ній сповз донизу. Рікон граючись пригнув на Левону. Та нявкнула і стрибнула на ліжко. Ліжко заскрипіло. Палуг звернувшись калачиком почав вилизувати свій білий хвіст.

- Ну що, хлопці, як пережили допит горгулії? – спитала лучниця.

-  На вдачу живі, але це було ніц не просто, - я ковтнув слину, - Вина в когось не завалялося? Мені терміново потрібно випити.

Лучниця гучно залилася сміхом так, що ледь не підхрюкувала.

- Я про теж саме одразу подумала. Ні, майже нічого нема, лише залишки танцівниці у Кальма. Але тут є на території винокурня в якій святі діви гонять дуже пристойний міцний напій.

- Ну хоч щось. Звідки знаєш, що пристойний? Ти вже була в цих краях?

- Ні, не була. Ми раніше за вас приїхали сюди. Сонце було вище і коли нас вели дворами то я побачила емблему Сивого Кардинала на винокурні.

Ух, Сивий Кардинал. Сильно. Так ось де його виробляють, а я думав, що це комерційна таємниця і його привозять з віддалених островів.

-  А це нормально, що монахині роблять один з найвишуканіших сортів джину? – в Кальма від цієї інформації загорілися очі та через це стали майже в один колір до його мідної бороди.

- Ох, сонечко, я вже нічого не знаю. Я стара втомлена жінка і не розумію, що взагалі нормального є в цьому монастирі. Якійсь джин зараз мене хвилює менше за все.

- Якійсь?

-  Ну, може і не якійсь, - трохи довше подумала вона, - Але все одно, це явно не наша головна проблема. Як пройшла ваша співбесіда на проживання?

-  Судячи з вашого стану, так само як і ваша. Мабуть в казематах старого королівсього палацу було б трохи простіше.