Глава 12. Шістка Мечів 

Глава 12. Шістка Мечів 

Порада від карти: «Після складнощів та проблем Шістка Мечів може допомогти вам дистанціюватися, щоб відновити спокій та самовладання. Ви можете уникати ризику та небезпек шукаючи надійного притулку. Але майте на увазі, що ця карта може з рівним успіхом віщувати як поїздку на відпочинок, так і дорогу до нової халепи. Зараз усе починає змінюватися, але тільки час покаже, на краще чи на гірше» 

Я здивовано глянув на лучницю. У мене й справді пропала одна пляшка із запасів, та весь цей час я гадав, що вона загубив під час численних стоянок у полях. Дівчина потупила очі, трохи почервонівши, й голосно відпила великий ковток джину з чарки. 

— Ах ти ж паскуда! — у Кальма округлилися очі. — Так ось чому мої нутрощі просилися назовню наступного ранку! 

— Есенція не смертельна, а навіть дуже корисна річ, — вона ніяково закусила нижню губу. 

— Особливо, якщо треба швидко прочистити шлунок, — підмітив я.

— Нагадай зранку, щоб я заштовхнув її тобі в горлянку, — зло примружив очі Кальм. 

— А я виставив рахунок за крадене майно, — додав я, піднявши вгору руку. — П’ять медяків на дорозі не валяються. 

— Чого ж ти тоді пив, якщо все зрозумів? — скривилася дівчина, глянувши на Гийома, — Ще й товариша не попередив.

— Та цікаво стало, що далі буде, — хитро поглянув на неї чорнявий лицар. — Не кожного дня вродливі дівчата самі підходять із випивкою та обшукують сумки, нічого з них не забираючи. 

— А мені навіть ніхто нічого не пропонував, — кисло підмітив я. — Просто обікрали без прелюдій. 

— Базікали б ви хоч трохи менше, може, хтось колись і підійшов би, — буркнула дівчина, допивши чарку. 

— Ну-ну, крихітко, тобі нічого соромитися, — продовжив Гийом. — Тут такі справи: я ще на першому привалі твою сумку обшукав. Гарний у тебе набір сталевих іграшок, солідний. Кілька штуковин я ніколи й не бачив. А пляшечок цікавих скільки! Навіть в різноокого вченого біса таких немає.

— З якого ти казала загону? — поцікавався Кальм.

— Я не казала, — поспіхом випалила дівчина, крадькома кинувши оком на вікно. 

Її короткий погляд не залишився непоміченим. Кальм підвівся та затулив собою двері, а Гийом, широко всміхаючись, вмостився на підвіконні. Хлопцям не треба було узгоджувати свої дії. Вочевидь, вони вже не вперше працювали разом і зналили як вчиняти в подібних ситуаціяї. 

— То хоч скажи, як тебе звуть, загадкова незнайомка. Треба знати, що вибити на твоєму надгробку, якщо все піде шкереберть, — моторошно посміхнувся чорнявий лицар. 

Якщо я думав, що раніше його всміхнена мордяка наганяла жах, то тепер він виглядав зовсім страшним. Я нервово допив з чарки та перевів погляд на дівчину, яка втислися в куток.

— Можете звати мене Лі, — кинула вона. — А на твоєму надгробку, якщо що, я наб’ю одне слово — «Блазень». Але великими літерами. 

— Що це за ім’я таке? — ризикнув я втрутитися в їхню розмову. 

— Як рідна матінка назвала — так і живемо на світі білому, — відрізала дівчина. — Лі Ра — це все, що я можу сказати. 

— Не багато, але чудовий привід оновити чарки за знайомство, — набагато розважливіше проказав Гийом і залишив свій пост біля вікна. Кальм теж видихнув, але не поворухнувся. 

— Файний ти леґінь. Тобі б лише чарки оновлювати. Не через це тебе виперли з прикордонників? — в’їдливо протягнула, пильно стежачи за реакцією лицаря. — Чи я не права, любчику? В тебе немає герба загону чи інших бойових відзнак. З собою ти взяв обмаль корисного знаряддя: одна стара кольчуга та поношена куртка. Палуг при тобі, але рапортувати в королівський звіринець ти відмовився. І грошей у тебе — фелідай наплакав. 

— Не бери на себе зайвого, крихітко, — лицар перестав усміхатися. Його очі хижо примружилися, і він наблизився до дівчини майже впритул. — В мене є відзнаки. Покажу якось. Особисто. 

— Не можу дочекатися, — загрозливо прошепотіла вона.

Можу віддати їй належне: Лі була не з лякливих. Дівчина не відвела погляду й прямо дивилася в зелені очі майже двометрового чорнявого велетня. Однією рукою вона, вона поклала на лівий чобот, де в піхвав ховався гострий стилет. Палуги пильно слідкували за ситуацією, та поки без команди хазяїв різких рухів не робили. Атмосфера в кімнаті затремтіла від напруги і лопнула від глухого дзвону башту. Дівчина голосно розсміялася.

— Як же пощастило, що богиня вберегла мене від такого здорованя. І що б я з тобою робила? — вдавано задумалася вона. — Та дарма переплачувати за окрему кімнату немає потреби. Вже прийшли по мою душу. 

І справді, в коридорі почувся цокіт важких черевиків. Двері відчинилися, і в кімнату зазирнула огрядна монахиня в пенсне, вдаривши дверями Кальма. 

— Не сумуйте без мене, хлоп’ята, і залиште трохи кардинала на завтра. Хто знає, як ніч пройде в домі богині, — дівчина одним ковтком осушила чарку та підвелася. 

— В сусідньому крилі, де живуть наші вихованці, я знайшла вільне місце, — монахиня окинула поглядом кімнату, зупинившись на дівчині. — З речами допомогти?