Глава 41. Зазирнути в інший світ

Світ сну. Бель-Ніка

— Ну і довго ж ти! — перше, що сказав мені Деф при зустрічі. — Бачиш маяк — крокуєш, що ж складного?

— І тобі привіт!

Я не звернула на бурчання уваги й за звичкою обійняла брюнета. Щодо маяка, то правда — потрапила до нього в сон я з легкістю. 

Виглянула у вікно замку, побачила на горизонті блискучу крапку. Підлетіла до неї, трохи подумала про те, що з нею робити. Потім знизала плечима й уявила, як вона перетворюється на двері. А відкрити ніби зроблені зі світла двері й зробити крок було взагалі легшим за легке. І ось — я тут, у його сні.

— Доброї ночі! — звично привітався Деф. — Як ти це зробила?

— Перетворила на двері. А як ти робиш?

— Торкаюся і мене переносить. Хоча іноді за настроєм можна на портал перетворити або щось на зразок того.

Щиро кажучи, я й не сумнівалася, що Деф не користується таким банальним способом, як двері. Але зараз мене більше цікавило інше — його світ.

Що тут сказати? Коли знаєш, що шукати, то помічається воно легко. І, як мінімум, локація, на яку я потрапила, демонструвала відкритість і порятунок від страху, попри ризик. 

Це було щось подібне до змагань, повз нас раз у раз носилися гонщики на чомусь на кшталт мотоциклів такого виду, що я б точно побоялася на них сідати. А летіти на цьому прямо в прірву — так тим більше! І не важливо, що після довгого польоту вниз деякі (не всім щастило) цілком вдало приземлялися на дорогу, яка з висоти більше нагадувала стоячу дугу з паперу, і мчали собі далі. До мертвих петель і ще не знаю яких атракціонів. 

Веселощі тут були, коротко кажучи. І почувала я себе, ніби у фільм потрапила. Де суцільний екшен, екшен і лише екшен.

Натомість Дефу у своєму світі явно подобалося. Ще б йому у своєму світі не подобалося, якщо чесно! Так ось, він начаклував два мотоцикли й запропонував покататися. 

Я відмовилася б. Сто відсотків відмовилася б і фіг мене б туди затягнув! Тільки ось смішинки в очах, які кидали мені виклик, та і його присутність змусили це зробити. Брюнет нічому поганому трапиться не дасть, то чому б не спробувати? Про те, що це сон і я і сама можу творити все за своїм бажанням і убезпечити себе, думалося вже в другу чергу. І так, думалося, бо вмирати, хоч би навіть уві сні, не хотілося. Говорив Деф, що це відчуття не з приємних, тож випробовувати їх я не поспішала.

Які це були перегони! Приголомшливі! У всіх сенсах. Такої дози страху, адреналіну та азарту я не відчувала ще напевно ніколи в житті! Дефу довелося навіть щось чаклувати на мене і заспокоювати на фініші, щоб зі сну не викинуло і я не прокинулася від емоцій. 

Поки він це робив, я побачила цікаву картину — герой, який чимось нагадував Дефа, зіскочив з мотоцикла, підійшов до дівчини, зовні схожої на одну з моїх улюблених письменниць, і поцілував її.

— А можна детальніше? — я усміхнулася і кивнула на ту парочку. — Номер тобі дали не дарма?

Друг клацнув мене по носі, але теж усміхнувся.

— Не дарма.

Ми політали над світом, а я оцінила масштаби змагань, велич видів, що відкриваються, і винахідливість у справі вигадування ста мільйонів способів згорнути шию гонщикам деяких брюнетистих письменників. 

Після цього ми як завжди сіли на дах якоїсь адміністративної будівлі (або закритих трибун, або ще чогось, я не розбиралася) і почали балакати про все на світі. Про його дівчину. Це я була не проти поговорити, але він хитро перевів тему на мого «хлопця», тому довелося говорити на менш цікаві теми: книги та університет. 

Вступила я, тут Гошка теж мав рацію. І особливих проблем із цим не було, я ж розумничка була всі роки у школі. На що? На літфак, куди ж ще?

— Рада?

— А то!

Деф так засяяв, що я не могла не спитати:

— Що?

— Вперше бачу в тебе таку щиру усмішку, коли ти про універ говориш.

— Та тому, що я вступила.

— Нєа. Бо знайшла себе. Варто було спробувати, так?

— Так, — я щасливо видихнула і погодилася, — шукати себе завжди коштуватиме того.