40.2

План ми склали та втілили в життя блискавично. Звичайно, краще було б почекати, краще все дізнатися, подбати про запасні варіанти, але в нас не було часу. Якщо він поїде — мене уві сні триматимуть цілий тиждень, а тоді обов'язково стане відомо, що щось не так. Що у Таміри вже немає її дару, наприклад. День прикинуться хворою і не піти на заняття з розвитку вона може, але не тиждень. 

Отже, вже наступного дня я віддала свій ментальний щит дівчинці. Це було ризиковано, адже я збиралася зустрітися з менталістом. Втім, результат буде той самий, тому що мій допомагав лише після посилення Тінара.

Тоді я з неймовірним внутрішнім задоволенням заявила нашому фантомнику-історику, що він не правий. Бачать пророки, як давно і як я хотіла це зробити! Правда, я хотіла сказати набагато більше і в різкішій формі. І реальну історію йому теж розповісти. А не у вкрай м'яких і обережних формулюваннях (мені ж проводили промивання мозку на тему непогрішності Ордена!) засумніватися, що Вільні такі великі та жахливі, як він нам тут їх малює, і що в тих точкових історичних катастрофах були винні вони. 

Хто ж? Гр! Та Орден, блін! Але ж не можу я цього сказати! А ось те, що це були люди з Ордену, які, звичайно ж, не за його наведенням, а самовільно це влаштували… що це була їхня помилка і бла бла бла… чого я тільки не говорила! Але ні, Орден ні до чого, він же лиш не встежив за ними. 

Викладач, який бісив мене більше за всіх у Вазенгу (не можу я це слухати! Не знаю, як я раніше трималася, останнім часом тільки хлопці поряд від зриву й утримували) досить тривалу паузу дивився на мене, а я… а мені стало зле. Справді зле. 

Повіки поважчали й опустилися, голову теж утримувати на місці стало важко, вона хитнулася, а ноги послабшали, тож я сіла. Рука стурбованого Дела, що торкнулася мене, була крижаною.

— Лін!

Більше він і сказати нічого не встиг, тому що ненависний мені фантомник уже був поряд.

— Дівчинко моя, та ти вся гориш! — вигукнув викладач.

І стільки занепокоєння в голосі! Стільки «турботи»! 

— Не дивно, що вже й мариш… — продовжував він.

Мені справді було погано. На задньому плані мучитель вичитував хлопців, що вони за мною не наглядали, лаявся на Арізу, яка теж рано нас відпустила. А мені погано, мені дуже погано. Шия вже не тримала, голова просто завалювалася вперед. Далі — темрява.

***

Айран та Лікія вкотре сварилися. Знову через мене. До чого дійшли зараз? О, це був останній мій шанс. Найнеприємніша тітка, яка раніше своїми спрямованими проти мене діями примудрялася допомагати мені, дала лише один шанс. Від мене дуже багато проблем. Занадто багато турбот через якусь бездарну. 

Єдине, що змусило Лікію все ж таки погодиться на цей «шанс», у вигляді абсолютного комплексного навіювання, було життя Дела. Навіть не його життя, а скільки часу вони зможуть використати його талант. 

Але навіть можливе збільшення цього часу не могло покрити того, що я надто бунтую, що від мене одні проблеми, що я згадую та можу наштовхнути дітей на щось антиорденівське. Що рано чи пізно, при частих проявах «мене», хлопчик засумнівається і захоче перевірити. Адже він «не пам'ятає»! 

Вона реально ненавиділа мене! За що, постає питання? Адже з першої секунди тут ненавиділа!

— Лінея, — двоє похмурих після вічних суперечок головних зайшли до кімнати.

З'явилося внутрішнє тріумфування — я почувалася чудово, виспалася, була в передчутті, але разом з тим зібрана. А ось їхній вигляд наводив на думки про важкі безсонні години.

Ну послухаю я, що ви мені там сказати хочете. Сказати нічого не хотіли, це було видно, та й не обтяжували вони себе цим. Та й навіщо? Справді, навіщо, якщо я все одно цього не пам'ятатиму? Вони можуть мені зараз хоч плани захоплення світу розповісти й не побоюватися. На їхню думку. 

Гаразд, не забуваємо, що мені треба грати. І я граю, вдаю, що нічого не розумію, ставлю їм питання. Лікія психанула і вийшла, а головний недовго щось бурмотів. Недовго, бо незабаром у кімнату зайшов незадоволений менталіст і настільки ж незадоволено витріщився на мене. Мда, тебе я теж сильно дратую… стільки зайвої роботи завдаю!

Зіниці чоловіка розширилися, а я тихо вилаялася. Він же чує! Настав час діяти, при тому швидко. Я опустила очі, ховаючи їх від Шерна, і відскочила від Айрана. Елемент несподіванки — наше все. 

Змахнула руками, менталіст уже зрозумів, але для нього пізно — обмін відбувся. Головному знадобилося трохи більше часу, але він виявився напрочуд кмітливим і блискавкою метнувся до мене. Ось чому я відскочила від нього спочатку. Його здібності, звичайно, не як в Аміни, але все зіпсувати могли капітально. 

Шерн підняв руки. Що було добре — він не знав, як користуватись даром. Для мене був проведений короткий курс від Таміри, а йому доводилося діяти за інтуїцією. На жаль, ця інтуїція була досить розвинена, та й «метод тику» ніхто не скасовував. 

Що знову було добре — йому потрібно було на мене дивитися, потрібно було знайти цей згусток, який переливався світлом, який можна було б забрати. 

Що знову було погано — Айран не спив. В результаті я тільки й встигла, що впіймати погляд очей менталіста і скомандувати: «опусти руки!», після чого ухилилася від ручок Айрана і побігла в інший кінець кімнати. Біля стіни я різко присіла і рвонула в інший бік. Звичайно, він повернувся і, звичайно, потрапив очима в мою пастку.

— Зупинися!

Айран завмер, а ось мене ззаду схопив Шерн, стиснув до болю в ребрах і скомандував теж:

— Зупинися!

Спробувала вирватись, але це без успіху. Побачити його теж не давав, я могла лише відчути. Неприємні відчуття.

— Відпусти його! — тим часом скомандував Шерн.

Розмріявся!

Продовжуючи однією рукою мене тримати, другу він притулив до моїх грудей і стиснув, наче хотів щось звідти вийняти. Ні, любий, це не так працює. Це обмін, а не крадіжка. А так, як ти стоїш, з собою зараз обміняти не зможеш.