Глава 37. Прокол

Світ книги, Лінея

— Нам потрібні Леран та Едіта, — повідомила я наступний крок своїм «союзникам».

— А може, не потрібно? — з надією запитав Алік. 

Здається, він згадав усе, що я вже говорила про зв'язок між віком та складністю переконання. А ще згадував картину переконання Рената… 

— Потрібно. По-перше, без відома Едіти в замку складно щось робити, — ми з Орегом і Тінаром тямуще перезирнулися, згадуючи нічні вилазки та ще спроби відволікати її вдень, — тому вони нам можуть банально перешкодити. По-друге, ми не можемо їх покинути. Вони не винні, що потрапили сюди.

— А як же вчителі? Адже вони теж не винні! 

На диво, доросла думка для одинадцятирічної, Таміро.

— Так, але боюся, що для них вже занадто пізно.

І ще боюся, що в це місце вибирають не тільки за корисними для виховання дарами, але і промиванням мізків теж. Про Лікію та Айрана я взагалі мовчу, але згодна, решта можуть не знати всієї правди й вони насправді ні до чого, не шкодили Аліку чи Деліму… але все одно, вони вже надто дорослі. І через них я не можу ризикувати дванадцятьма дітьми... 

До того ж пророк нічого на цю тему не говорив. Він сказав про дітей. І що це дасть поштовх. А коли орден розвалиться, вчителі теж стануть вільними, якщо, звичайно, вони не мали відношення до жахів, що тут творяться. 

Дел знайшов мою руку й стиснув, на знак підтримки. Вдячно усміхнулася хлопцеві та змусила думки повернутись у потрібний напрямок.

— У кого є ідеї?

— Транс?

На диво, це запропонував Нат.

— Ні, я дуже сумніваюся, що вони спокійно сидітимуть і слухатимуть.

— Він теж не був спокійний і не сидів, — слушно зауважив Алік.

— Ти зможеш повторити? — запитав шатен у мене.

З двома? Зі старшими? З хоча б трохи розуміють у магії? Я вам що всемогутня? Мені шістнадцять! Зупинила себе й одразу поправила свій тип мислення. І я обрана, я все зможу, не важливо, скільки мені років.

— З ляльковиком? — все ж скептично сказала я. — Навіть якщо він не зможе за допомогою мене розсіяти мої заклинання, то пробратися до Дела — легко.

— А мій дар? — запитав Алік.

— Цього буде мало, — шатен прямо озвучив мої думки. — Я б тільки тобі не повірив.

— Тоді покажемо їм папери, — запропонував Тінар.

Папери… про Лерана з Едітою там нічого особливого, тільки про хлопців. Але принаймні це незаперечний факт брехні.

— Ми не зможемо, — раптом сказав Орег.

— Чому?

— Айран щоранку за стіну ходить. Щоправда, я не знаю, куди саме.

— Але йому там і ходити ніби більше нікуди, — задумалася я. — Тоді зробимо це вдень.

— Вдень?! — вигукнув Дел. — Лін, це жахлива ідея! 

Йому не подобалася й ідея зробити це вночі, я знала. Ризиковано. Але там принаймні наш з хлопчиками попередній успішний досвід заспокоював.

— А є інші? — відповіла фразою, якою він сам підбив на авантюру з переконанням Рената.

Тому що у мене інших не було. І ні в кого іншого теж.

***

Ми вирахували час, який Айран проводить за стіною і в один із вихідних якраз були готові. Діти пішли хтось відволікати Едіту, хтось мозолити очі своєю присутністю старшим (снуючи всюди й вдаючи, що грають у хованки), а ми з хлопчиками — до стіни. 

Тінар посилив здібності Орега і теж втік допомагати дітям у нелегкій справі дуріння голови двадцятирічним дівчатам. А я стояла і чекала, бо просто піти не могла — раптом щось трапиться? Від думки, що хлопчик може пробути в застінні занадто довго і не зможе повернутися, а я про це навіть не відразу дізнаюся, ставало страшно. 

На щастя, Орег повернувся вчасно. Та мій полегшений видих перервали абсолютно безцеремонним чином:

— Що ви тут робите?!

Ой, Лікія! Серце пропустило удар. Врятуйте, допоможіть хто може! Ми завжди це проробляли вночі тому я і зараз переживала через хлопчика, а не через те, що коридорами може хтось ходити!

— Орегу, ми ж домовлялися не шахраювати в хованках! — сказала я перше, що спало на думку. — Не можна користуватися стінами!

Хлопчик, моя розумничка, зробив покаяний вигляд. Тільки ось Лікія, на мій великий жаль, не дурна. Та ще й білий куточок, що стирчав з-за спини дитини, складно було не помітити! Ми навіть сказати нічого не встигли, як папери опинилися в руках телекінетички.

Я навіть не знала, скільки днів тому це сталося, бо весь цей час мене протримали уві сні. Гадала, хлопця теж. А тепер я сиділа в кімнаті в застінні, крізь прочинені двері слухала, як вкотре сваряться панове головні. Їх спеціально підбирали так, щоб ніяк між собою домовитися не могли, чи що?

— Я казала! Я ж казала тобі! З її появою тут виникли й проблеми!

— З її появою тут Деліму стало краще, а будь-які проблеми може вирішити Шерн.

— І Аліку! — наголосила Лікія.

— Ми переконалися, що нам це не загрожує.

— А вона нам не загрожує? Вони залізли та знайшли ці папери! Як ти взагалі це поясниш? Хіба після навіювання Шерна таке взагалі могло статися? Вони залізли до нашого кабінету, Айране!

— Я знаю.

— І чому тоді ти настільки спокійний?

— Бо не бачу сенсу психувати, не знаючи повної історії. Між іншим, яку ми могли б дізнатися, дозволь ти скористатися даром Деліма.

Лікіє, я люблю тебе — використай ви дар Дела і мені був би кінець. А так ще є шанс, за який я і чіплялася.

— Його стан залежить від цієї дівчини, якій тут не місце! — заявила Лікія. — І якщо Шерн зараз це підтвердить, а він це підтвердить, я впевнена, ми повернемося до того, що й було! А у такому разі питаннями не розкидаються.

— Вона — обрана і її місце тут. І ти сама знаєш, що на стан шоку навіювання лягає погано. Якщо це був прокол, то це був наш прокол — ми не змогли діагностувати її стан. Тінар посилить Шерна і все буде в порядку.

Тінар посилить Шерна? Тінар посилить Шерна?! У мене немає шансів… 

Вони говорили ще щось, про щось сперечалися, намагаючись довести один одному свою точку зору, але для мене це вже не мало значення. Тінар. Тінар не зможе відмовити й він у жодному разі не повинен цього робити, бо тоді це буде підозрілим.