36.2

— Ні, — так само терпляче повторив Алік, — вони мені заважали. А зараз я почуваюся чудово і в мене відкрився дар.

Ренат навіть слів не знайшов, щоб описати своє ставлення до сказаного. Тільки до нас обернувся:

— А ви чого сидите? Скажіть йому! Чи, на вашу думку, це нормально?!

— Нате, йому не потрібні пігулки, — сказав Дел.

— І ти туди ж?! І хто це вас на таке напоумив?!

Чомусь вони подивилися на мене. Ну і чому, постає питання?

— Лінея? — з претензією запитав Ренат.

— Йому не потрібні пігулки.

— Та ти взагалі нормальна?! — гаркнув він. — Що означає «не потрібні»?

Не люблю, коли на мене кричать. І взагалі, це так дістало вже! Це я винна, що Алік даром ордену не догодив і вони його позбутися хотіли?! 

Я склала руки на грудях і відвернулася. Знаю, по-дитячому, по-дурному, але нехай Дел з ним розбирається. Це ж його найкращий друг! І взагалі, мужик він чи ні? Нема чого на мене так дивитися, я від усіх ваших криків і психів уже втомилася. І взагалі я маленька тендітна дівчина, досить на мене все звалювати!

— Нате, це правда, — зрозумів мою поведінку Дел. — Його пігулки заважали йому, пригнічували дар.

— Пригнічували? — фиркнув Ренат. — Та кому взагалі таке потрібне?!

— Тим, хто не хоче, щоб по замку ходила дитина, яка відчуває брехню.

— І чого б їм не хотіти?

— Можливо тому, що вони брешуть.

— Про що ж?! — знову фиркнув шатен.

— Про все, — не змогла змовчати я. 

Та й взагалі вже перестала придурюватись і нормально сіла, обличчям до них.

— Про все?! Наприклад, про те, що його дар його вбивав і ці пігулки, які ви раптом вирішили просто ігнорувати, мають урятувати йому життя?

— Вони йому шкодили, — заперечив брюнет.

— Шкодили? Деле, скажи мені тільки одну річ — ти свої теж не п'єш?!

Не п'є. Як мінімум через те, що востаннє він і в транс не входив, тому вони були йому не потрібні. Ми поповнили ними мій запас його пігулок.

— Ні, я навчився входити в транс так, щоб він мені не шкодив.

— Навчився?! Хочеш сказати, що Айран навчив?

— Ні, не він.

— І хто тоді? — Ренат безпомилково глянув на мене. — Ти?!

— Я. Я вже бачила, як він це робив раніше і як це має виглядати.

— А то вони самі не знають, як це має виглядати! Деле, тобі жити зовсім набридло чи що?!

— Нате, розслабся, мені це абсолютно не шкодить.

— Не шкодить, як же! Та ви ж стільки років шукали ліки! А тепер вирішили, що ви найрозумніші та угробитися захотіли?!

— Не шкодить, я в цьому певен на сто відсотків, — вперто повторював Дел. — Я питав.

— Ах, то ти спочатку в транс увійшов, а потім питав?! — ще сильніше розпалився Ренат. — Шикарно. А про що ти до трансу думав?

Брюнет глянув на мене і явно подумав, про що він думав до трансу старшому краще не знати. Навіть я знати не хочу, чесно кажучи. Та й припускати теж.

— Можеш сам переконатися, що ми маємо рацію, — замість відповіді запропонував Дел.

— І як по-твоєму я маю це зробити?

— Просто подивися, — знизав плечима він і нагадав істину, — дар не бреше.

— Деле, ти що з глузду з'їхав?! Навіть не думай про транс, зрозуміло?!

— Ні.

— Ти, — Ренат схопився, підійшов до брюнета, який сидів на краю ліжка і тицьнув у нього пальцем, — цього не зробиш!

— Зроблю, — спокійно сказав Дел, чим лише сильніше збісив друга.

— Ні!

— Зроблю.

— Я не дозволю!

Я зітхнула і перезирнулась із брюнетом. А що я казала? Ось що я казала? Я ж говорила, що не буде він спокійно сидіти й дивитись на те, як Дел, на його думку, вбиває себе.

— Нате, всього кілька хвилин, що тобі вартує? — ще раз спробував Дел по хорошому. — Якщо потім вирішиш, що ми не праві, я взагалі про все забуду і робитиму, що ти скажеш.

Ха, знайшовся мені розумник! Щоб мене копіювати, потрібно мати сильніші аргументи. Та й то практика показує, що не надто вони були сильні… А що Ренату буде? Йому нічого, а тобі самому, на його думку, стане набагато гірше. Ще й без пігулок! Я б на місці шатена ні за що на ці фрази не повелася. 

Ну і Ренат не повівся, ще кілька хвилин спробував нас «врозумити», а потім психанув і сказав, що якщо не він, то дорослі це зробити зможуть. Пішов до дверей, тільки двері не відчинялися. 

Це був момент, через який я все ж таки погодилася на цей самогубний для мене та Аліка план — звідси вийти можна було тільки з мого дозволу, а отже, розповісти головному чи ще комусь він не міг. А потім не захоче. Я сподівалася.

Дел заплющив очі й став налаштовуватися на транс. Чому план для нас самогубний? Та тому, що завадити Делу шатен теж не міг — того захищало заклинання та ще й полог тиші, щоб звуки не заважали. Я підготувалася, а як зрозуміла, що Ренат налаштований серйозно йди до дорослих, активувала заклинання навколо Дела.

А ось ми з хлопчиком залишилися в зоні досяжності Рената. Коли він зрозумів, що від Дела його відділяє повітряна стіна і він не пробʼється, звернув увагу на нас. І якщо молодшого він чіпати не став, то на мене накинувся, притиснув спиною до стіни, а його рука трохи стиснула мою шию. Думаю, йому хотілося стиснути її набагато сильніше, але все ж таки стримався і тільки прогарчав:

— Припини все це!

— Ренате, відпусти, — мій голос був сиплим, все ж таки не легенько він мене тримав.

Зробила малому, який схвильований підхопився з крісла, страшні очі й знак, щоб не підходив. Алік не послухав, тож і його довелося відрізати від нас з шатеном заклинанням, витративши на це останні крихітки сил. Я сподівалася, Ренат не спробує знову через двері вийти, бо не була впевненою, що вони витримають… 

Алік щось гукнув і забарабанив руками о повітряну стіну, але я не звернула уваги. Ну не вб'є мене шатен! Значить, все терпимо. А малому лізти під гарячу руку не варто.

— Припини все це! — знову гаркнув Ренат.