33.2

Лім скорчив обличчя ображеної дитинки, але потім посерйознішав. Я відійшла до Аліка, щоб не заважати, а він заплющив очі. Хм… якщо йому так простіше, то я не думаю, що це сильно заважатиме. Тільки як тоді дізнатися, вийшло у нього, чи ні? 

Мабуть, хлопчик подумав про те саме, бо смикнув мене за рукав і запитально кивнув у бік Ліма. Я розвела руками у відповідь. Звідки мені знати? Я бачила лише один раз, я ж не спец. Тоді він ще теж навчався, тому йому й допомагали порадами та нагадуваннями й всі ці штуки про «відпусти свідомість» я чула. Але він знав, що йому робити. А зараз… 

Алік помахав рукою перед очима, привертаючи увагу. Тикнув пальцем у бік Ліма. А, так, справді, треба не на хлопчика дивитися (хоча я не на нього дивилася, думала про своє, а погляд був розсіяний), а на Ліма. 

Я думала над тим, як ми дізнаємося, що вийшло? О, так ось, це взагалі не проблема — його очі розплющилися. Розплющилися та світилися. Яскраво зеленим, як і повинні.

Показала Аліку, щоб сидів тихо. Різні голоси можуть збити хлопця.

— Ліме, ти чуєш мене?

Він повільно кивнув головою.

— Не намагайся знайти відповідь, вона сама прийде. Розслабся і спостерігай, добре?

Кивнув.

Так, ми ж не обговорили, що він питатиме… А зараз думати на цю тему хлопець не зможе. Та й загалом думати логічно. Значить, думатиму я. 

Ех, поставила б я йому чудове запитання — хто вбив твоїх батьків — але він ще не готовий. Ні, ще рано. І це болюча тема для нього, раптом викине з трансу. Отже, питаємо щось менш радикальне і наближене до завдань на сьогодні. Він повинен повірити, що використовувати дар потрібно саме таким способом.

— Чому після сеансів з Айраном твоє здоров'я погіршується?

Невелика пауза (а Орег казав, що за стіною він думав довго!) і передбачувана відповідь:

— Неприродне використання дару.

— Айран знає про це?

— Так.

— Чи нашкодить тобі цей транс?

— Ні.

Взагалі-то можна ще питати, але все-таки вистачить. Для першого разу вистачить. Нехай подумає над цим… 

— Добре, Ліме, заплющ очі.

Його повіки опустилися, потім підійнялися, але зіниці вже не світилися. Вони набули свого звичайного кольору. Обличчя хлопця закам'яніло, а руки знову стиснулися, зминаючи покривало.

— Це…

Він похитав головою, але нагадувати одну непорушну істину — дар ніколи не бреше — мені не довелося. Бо й сам згадав. Тільки глянув на мене і розгублено промимрив:

— Навіщо?

Може, все ж таки варто було якесь питання поставити? Із серії «Вільні — хороші» чи «вас тут дурять»? От що мені відповісти?

— Можливо, вони не хочуть, щоб ти пам'ятав, про що тебе питають.

Не «можливо», а сто відсотків не хочуть.

— Чому?

— Тому, що питають тебе не про ліки.

— А про що?

— Я не знаю.

Але підозрюю, про справи ордена. Огидні справи.

— Але ж… Орег бачив і тоді питали якраз про це.

— Один раз, про решту ми нічого не знаємо. І так, вони зацікавлені, щоб ти все ж таки пожив довше.

— Тому і дають пігулки, — сказав Дел з розумінням.

— А ще ними зручно морочити голову.

Дел скривився, але кивнув.

— І що ж мені робити?

Ми з Аліком переглянулися. Якби я знала! Це малому можна нишком перестати приймати пігулки, але з Делом все інакше!

— Вони побачать і зрозуміють, — висловив цю думку хлопчик.

— Але можна якось… щось… 

— Деле, твої очі. По-правильному вони світяться, цього не приховати ніяк, — чомусь я почувала себе винною, говорячи це.

— Очі… — пробурмотів він.

Я ж глянула у ці самі очі, а тоді різко підійшла до нього й уважно оглянула райдужки. 

— Аліку, підійди, будь ласка.

— Що не так? — насторожився Дел.

Малий підбіг і теж втупився йому в очі.

— Ти це бачиш? — запитала я.

— Що бачить?! — нервував Дел.

— Вони… змінилися, — підтвердив моє припущення Алік.

— У якому сенсі змінилися?!

— Ліме, та не хвилюйся ти. Сам сказав, що цей транс тобі не зашкодить.

— Тоді що ти бачиш?

— Вони… — я усміхнулася, — Ліме, вони позеленіли. Не надто помітно, але вони позеленіли.

— І що це значить?

— Раніше, коли ми вперше зустрілися, твої очі були яскраво-зеленими і…  

— Я тоді був здоровий, — закінчив він за мене.

— Так.

— Хочеш сказати, що…

— Якщо шкода від того, що ти користуєшся даром неправильно… можливо, правильне може навернути це назад.

— Тобто, якщо я після трансів за стіною робитиму так, як щойно, то все буде добре?

— Я не знаю.

— Але ж позеленіли, — справедливо нагадав нам Алік.

— Так… але, якщо це правда, то тобі потрібно не тільки після трансів повторювати, але ще додатково за всі ці роки.

— Я думаю, це можна зробити, — Дел усміхнувся. — Тільки… хіба тоді вони не помітять?

— Дорогий, хіба ти забув, що мій супердар має допомогти тобі? — я теж усміхнулася.

— З чого вони взагалі взяли, що ментальний захист може допомогти мені? — фиркнув Дел.

— То вони не знають, що у мене ментальний захист.

— І звідки тоді це взялося?

— Пророк сказав.

— Пророк?! — здивувалися обидва хлопці.

— Так. Він з'явився після того, як… мій дар зруйнував ментальний вплив і я все згадала.

— Що?! Про що ти говориш? — запитав старший.

— Ліме, мене намагалися змусити забути. У мене були напади головного болю першого дня, пам'ятаєш? Це мій дар боровся з навіюванням.

— Що тебе намагалися змусити забути?