Глава 31. Малюнок

Світ книги. Лінея.

— Лін, не рухайся, — нахмурився Дел.

— Та ти вже пів дня мене малюєш!

— Я ще не закінчив.

— Я це вже чула. Пів години тому!

— Я все ще не закінчив.

— Подивитися хоч можна?

— Ні.

— У сенсі «ні»?! — обурилася я.

— Не можна.

— А ти не знахабнів?!

На зло йому я переклала руку і взагалі позу трохи змінила.

— Лін, — осудливо протягнув хлопець, — ти ж сама погодилася.

— Так. Я ж не думала, що малювати тобі закортить прямо… — сказала б «зараз», але це вже не «зараз», — годину тому!

За годину перед відбоєм. Я думала, він на майбутнє колись питає, то й погодилася.

— А коли ще? — незворушно запитав цей… хитрий нахабний брюнетистий гад!

— Вб'ю, — ліниво пообіцяла я.

— Не вірю.

— Повіриш, — я несильно штовхнула його ногою і все ж таки повернула її на місце.

— За що?

— За все добре.

— А конкретніше? — він лукаво усміхнувся.

— Малюнок покажи, — змінила тему я, бо чомусь це здавалося важливим.

— Нєа.

— Тому, що він уже давно закінчений, і ти лише тягнеш час?

— Нєа.

— Але ти тягнеш час.

— З чого ти взяла? — Дел награно здивувався.

З того, блін, що малювати обов'язково треба мене у своїй кімнаті, та ще й лежачи. Нескладно здогадатися де! А оскільки лежала я тут вже годину точно і не рухалася, щоб він міг малювати, а ще я була втомленою, то вже ледь не засинала.

— Так чи ні?

— Припустимо, — визнав хлопець.

— Малюнок покажи.

— Ні.

— Знаєш що?

— Що?

— Спати час, ось що!

Я вчора і так не виспалася, бо за стіною лазили. Справді, хочеться… сил вже взагалі немає.

— Спи, — люб'язно дозволив Дел.

Пхнула його ногою, на цей раз сильніше.

— А зараз за що?

— За все те саме.

— Хороше?

— Шикарне.

— Справді? — він відклав олівець і перевернув лист, щоб я не бачила, а сам потягнувся до мене. 

Пхнула його ногою ще раз.

— Ммм? — невдоволено запитально промуркотів Дел.

— Йди звідси.

— Це моя кімната.

Він все ж таки опинився наді мною, упираючись руками в ліжко з боків від мене. Відчувати його поряд було приємно, але по правді я була дійсно надто втомлена, щоб реагувати.

— Ми помінялися.

— Що? — не зрозумів хлопець.

— Кімнатами помінялися, можеш йти до себе.

Бо мені вкрай ліньки самій туди йти. І так спати хочеться… очі заплющилися.

— Ні, не піду, — заявив цей… не кіт — лис, який все підлаштував.

— Лис, — пробурмотіла я.

— Хто?

— Хитрий лис. Залишилось у рудий пофарбуватися.

— Ні.

— Та що все «ні» та «ні»? Нудний ти.

— Ніііііі, — усміхнувся. — Я — милий.

— Вб'ю.

— Не вірю.

— Згинь і дай мені поспати.

— Ммм? — пролунало десь біля мого вуха, від чого серце на секунду завмерло.

— Лім… 

— Так?

— Та нічого, — подумавши, вирішила я. 

Все ж таки з заплющеними очима ще гірше, думки ніяк не хочуть складатися.

— Лін…

— Відчепись, і так вчора не виспалася.

— А що ти вчора робила?

От чорт!

— Виношувала жорстокий план, щоб замучити тебе цікавістю.

Заради такої довгої осмисленої фрази довелося очі розплющити й напружити всі крихти свідомості. Після чого очі все ж таки заплющилися, а взаємодіяти далі зі мною свідомість відмовилася.

— Спи, — ласкаво прошепотів хлопець.

— Лисе, а йди ти… 

— Ммм?

— У свою кімнату, — пробурмотіла я.

Що він відповів, я вже не почула.

***

Пробудження було чудовим, як і сам сон. Тільки ось:

— Підло, нахабно і підступно, — висловила я моїй теплій подушечці все, що думаю про його вчорашню витівку.

Дел лиш усміхнувся.

— І не соромно?

Мотнув головою. Ось же…

— Лис! — зі звинуваченням тицьнула в нього пальцем.

Хлопець подумав та кивнув, погоджуючись, а його рука погладила мене по спині.

— Малюнок покажи, — раптом згадала, що мені це здавалося важливим.

— Нєа, — він ще ширше усміхнувся, але відчула я, що напружився.

Так… а це цікаво. Лежала тихо-мирно, нікого не чіпала (бо на ньому і лежала), оглядалася довкола. Моє припущення підтвердилося — далеко вночі Дел не ходив, папір і олівець лежали на тумбочці. Ривок, якого блюнетик явно не очікував від мене, тому до такого був взагалі не готовий, і заповітний витвір мистецтва в мене в руках.

— Ем… Дел, — я повернулася до нього і втупилася гнівним поглядом, — а де мій одяг?!

— Та я ж ще не закінчив, — він зробив ангельські очки.

— Це я зрозуміла, але де мій одяг?

— А спочатку малюється фігура. Якщо почати з блузок всяких, то людина кривою вийде.

Сама невинність блін!

— Лис, — винесла вердикт я. — Хитрий підступний Лис!

— Ммм, — він підвівся, наблизився до мене і м'яко розтиснув пальці, потім поклав малюнок назад на тумбочку, — можливо, — прошепотів у самого мого обличчя.

Коментувати це не стала. А після того, як поцілував, уже не захотіла.