Глава 20. Таємниця трансу

Світ сну. Бель-Ніка

— Бель, зупини, — сказав Деф. — Ти знову це робиш.

Я відійшла від Лінеї й глянула на брюнета з невдоволенням. Хоча розуміла, що він правий, звісно. Мені й самій у сценці щось було не так, навіть писати не потрібно було, щоб зрозуміти, що вона має бути не такою. Але що саме я ніяк не могла зрозуміти.

— Дай їй самій жити, не лізь за неї говорити й щось робити.

— Та я намагаюся, але… 

— Тоді дивися збоку. Запускай зараз.

Те, що можна як грати Лінею, так і бути спостерігачкою, я вже давно знала. А ще можна бути будь-яким персонажем, я могла вселятися в кого захочу. 

Це були доволі цікаві відчуття. Варто було стати іншим персонажем, як точка зору на всі події кардинально змінювалася. Якщо перестрибувати з Дела у Лін, можна було взагалі з глузду поїхати, бо налаштовуватися настільки швидко на настільки протилежні думки було вкрай складно.

Спостерігати збоку… так я не заважала персонажам, могла бачити цілісну картину, але при цьому переставала відчувати й розуміти їхні емоції. А ще тоді я могла перемовлятися з Дефом і це насправді здорово заважало. Бо ж я була не повністю у сюжеті, бо ж він поряд щось коментував у своєму стилі, а я на це реагувала. І пропускала якісь детальки.

Взагалі це було здорово, провести з Дефом більше часу я завжди була за. Але так я не була повністю з ним, тут теж ніби наполовину. Тому мені й подобалося більше ділити ніч навпіл, бути частину повністю у книзі, а частину з ним. Але повністю.

***

Світ книги. Лінея.

У нашому відмінному плані не було прораховано лише одне — Едіта емпатка. Точніше, ми це врахували й Орег повинен був переконатися, що вона спить, і тоді ми пішли б. Але вона не спала. Хоча мала б уже, скільки часу після відбою минуло! Та ні, не спала. 

Ляльковик змусив хлопчика вийти зі стіни й… добре, що реально на семирічних не гніваються і їхні дивні дії теж часто прощають. Надавали малому пару потиличників та відправили спати. 

Щоправда, він вирушив до мене, а від мене — до Тінара. Сказати, що спробуємо іншого дня. І в ідеалі придумати інший план перевірки спить емпатка чи ще ні. Кращий план.

Зранку у дворі Едіта відвела нас із Делімом убік. Хоча насправді тільки його, але я ув'язалася слідом і мене не проганяли.

— Це знову сталося, — заявила вона.

— Коли? — запитав Дел.

— Вчора. Увечері. Коли ви були разом.

Ми невизначено переглянулися, а я почала згадувати всі три випадки й зв'язок між ними. Зеленіший обідок його очей, наприклад. І те, що… всі три рази ми або цілувалися, або він хотів це зробити.

— Можете заради експерименту, — дівчина лукаво усміхнулася нам.

От ще! Дел глянув на мене, оцінив схильність до такої перспективи й похитав головою.

— Але ж це не погано, так?

— Ні. Вчора я спромоглася розглянути краще, це… навіть може бути добре.

Її усмішка стала ще ширшою і ще лукавішою. Така ж, але трохи скромніше, з'явилася і на обличчі у хлопця.

— Дел, — я його розгорнула за плечі й підштовхнула в спину, — на тебе Ренат чекає.

Заперечувати мені він не наважився. А може хотів так показати свою образу за таке виставлення його геть. Або що навпаки він такий крутий і незалежний, що йому все одно. У будь-якому разі ми залишилися вдвох.

— Що означає — може бути добре?

— Лінеє, це не так легко. Я такого ніколи не бачила, але воно не погане.

— А коли погано, ти це відчуваєш?

— Так. Я так тоді й дізналася, що з ним щось трапилося.

— Дякую, — щиро сказала я.

Вона усміхнулася, я теж. Раптом з'явився цікава здогадка:

— А коли його запитують, як його аура виглядає?

— Я не знаю.

— У сенсі — не знаєш? Ти жодного разу не бачила?

— Це… в іншій частині замку. Я нічого там не бачу.

Вау… то це не тільки для Орега стіна існує!

— Це дивно.

— Ні, це скеля. Та частина йде вглиб скелі, вона заважає мені.

Непогане пояснення. Для тих, хто нічого іншого не чув і на дарах не розуміється. І навчений вірити усьому. 

Але це — маячня. Чиста маячня. Починаю думати, що справа зовсім не в якихось особливих супер міцних каменях, що не пускають Орега туди. Швидше та стіна нематеріальна.

Я подякувала Едіті й ми розійшлися. На уроках і під час перегонів з хлопцями я весь час продумувала, як же краще перевірити, чи зможе хтось з нас потрапити за стіну. Та наш план виявився не потрібним, тому що часу нам на це не дали — Айран покликав Деліма того ж дня.

— Та він що, з глузду з'їхав?! — тихо обурювалася я. — Зовсім його угробити хоче? Чому б взагалі не кожен день щось питати?!

— Не наврочуй, — відгукнувся Ренат. — Вони просто хочуть дізнатися, що з ним тоді сталося.

Ні, сподіваюся, дізнатися вони хочуть не це. Тому що цього їм знати точно не потрібно.

— Куди ти?

— Я прийду пізніше, — сказала, вже на бігу.

— Лінея!

Та що ти причепився? Іди вартуй друга, а мені треба терміново дітей знайти. Я навіть не обернулася на його поклик, бо занадто поспішала. На щастя, малі знайшлися там, де я й очікувала.

— Ти впевнена, що Едіта не помітить? — запитав Орег, коли я розповіла новий план.

— Вона сама сказала, що не бачить за стіною. Не повинна. А я… спробую її зайняти, щоб твоєї пропажі вона теж не помітила. Ви готові?

Хлопчаки з ентузіазмом закивали.

— Тоді давайте швидше.

Тінар узяв Орега за руку і за кілька секунд кивнув.

— Щось відчуваєш? — зацікавлено запитала малого.

— Не знаю, — розгубився Орег. — А що повинен?

— Не знаю… — я переглянулася з Тінаром, але той теж знизав плечима. — Мабуть, нічого. Мені потрібно все до найдрібніших деталей, добре?

— Я постараюся.

— Дякую. Давай, біжи. І Орег!

— Так?

— Будь обережнішим.

Хлопчак усміхнувся і зник у стіні. Чорт, я сподіваюся ми все ж таки не переборщили. Адже йому лише сім, він і свою власну силу дару не на сто відсотків контролює… але зараз йому потрібно лише пройти крізь стіну. Це ж не вгору-вниз переміщатися або щось ще зі складного… сподіваюся.