Глава 18. Наслідки помилок

Світ книги. Лінея.

На магію ми все ж таки пішли. Бо, по перше, це магія. Брюнетика може чогось нового навчать. А по-друге, залишати шатенчика наодинці з Едітою та Лераном теж не хотілося. 

Потім побігали, як завжди. І підкачатися теж їх змусила, як завжди. Я вже й молодших примушувала. Так вони рухалися, в наздоганяння та інші ігри грали, але й сила ніколи не завадить. Навіть Алік у мене присідав-відтискався, все ж таки тренування для здоров'я корисні. Що з ним я ще розберуся (точно не те, що з брюнетом), але поки що хоч так. 

Делім же старший, але не виглядає гірше (якщо не краще) за малого. Думаю, частка щоденних занять тут теж є. Хлопці взагалі всіх у замку виглядали краще, все ж таки підтягнуті, оку приємно. Так, щось уже не туди хилить… 

Єдине, коли ми дійсно скористалися цим одноденним відпочинком — історія. І туди вже ніщо нас не затягло б. Замість неї ми пішли погуляти замком, а точніше я потягла Деліма на терасу над водоспадом. Обіцяла собі, що повернуся сюди, а досі не зробила цього. А тут так здорово, такий вид відкривається! 

Було приємно просто стояти поруч, спершись на поруччя, і дивитися в далечінь.

— Лін… — почувся тихий голос збоку.

— Так?

— Лі… — ще тихіше.

Це вже змусило мене обернутися і стурбовано глянути на хлопця. Обличчя бліде, голова ніби надто важка, її все хилить уперед, очі намагаються заплющитися. І ніякого зеленого обідка, як вранці, у них немає.

— Лім?

Повіки все ж таки опустилися, а голова остаточно обважніла і потягла все тіло за собою. Я встигла підскочити й обхопити його, щоб не впав, але відтягти від поруччя було не так легко.

— Дел!

Тяжкий же, правда тяжкий! Але врешті вийшло завалити більшість його ваги на себе і так з ним зробити крок від поруччя.

— Делім!

Ледве не впустила хлопця, але все ж таки змогла втримати й більш-менш акуратно укласти.

— Делім!

Реакції нуль. Я спробувала намацати пульс, але він не знаходився. Універсальний метод — ляпас — теж не спрацював. Притулила вухо до його грудей і мені миттєво полегшало — серце б'ється. І ледь помітно, але груди підіймаються. Дихає.

— Делім!

Я… я… та що з ним? Я ж не лікарка! Точно, потрібна Аріза… чомусь про те, щоб накреслити знак виклику в повітрі в мене й думки не промайнуло, тож я спробувала підняти хлопця. Не вийшло. 

Сяк-так змогла протягнути його пару метрів, перш ніж звідкись (з-за моєї спини, звичайно, але тоді я розуміла все дуже погано) з'явилися Едіта, Айран та інші. Брюнета знову поклали, Аріза схилилася над ним, але потім хитнула головою і піднялася. Глер з Айраном підняли хлопця і кудись понесли (куди-куди, до медпункту!).

А Ренату довелося тримати мене, бо в мене почалася істерика. Я взагалі мало що розуміла, тільки билася, тремтіла, намагалася кудись бігти, кричала. Шатен стиснув мене так, що ледве ребра не захрумтіли, але це не допомогло. Я розуміла, що сталося… І це було через мене.

Якось мене теж привели в медпункт, але кричати й вириватися я перестала тільки після того, як підійшов Айран. Ніяк його здібності допомогли, бо сама ось так заспокоїтись я б не змогла. Хоч і вони давали збої, бо мені було погано. Відверто погано.

— Лінеє, заспокойся, все добре, — намагався все ж таки добитися стовідсоткового результату головний, — все добре. Трохи поспить і все буде в порядку, Аріза — чудова лікарка.

Я видихнула та вдихнула. Навколо брюнета вже не метушилися і сильно схвильованим більше ніхто не виглядав. Тільки в мене мимоволі стукали зуби.

— Я повинен поставити тобі одне запитання, добре?

Я похитала головою, але він все ж таки запитав:

— Делім випив пігулки?

Я… я…

— Це… значить це все я… я не… — істерика знову почала пробиватися через його заспокійливі здібності, — я не так, я все зробила не так… 

Мене затрясло і головному довелося обійняти мене за плечі. Мабуть, так його дар працював ефективніше.

— Тш… не хвилюйся, все добре. Все минулося. Ти навчишся… шкода, ми не можемо допомогти, з таким даром ще ніхто не стикався… все буде добре.

Він щось бурмотів своїм заспокійливим тоном. Навіяне притуплення емоцій не пропадало, але й ставати сильнішим не бажало. 

Неправильно ти мене зрозумів, але… це тобі точно знати не варто. А я не помилилася з використанням дару, я просто… просто… 

Айран поряд полегшено видихнув і відпустив мене. Виглядав він страшенно втомленим, блідим і виснаженим, але мені до того не було справи. І тільки Еміна, яка підбігла і торкнулася мене, змогла по-справжньому зробити хоч щось.