5.2

Я тільки хмикнула і теж піднялася на поверх вище, а потім ще на один, і ще, аж поки ми не опинилися на даху. Враховуючи, що палац був найвищим будинком, та ще й на пагорбі розташовувався, вигляд звідси був приголомшливий.

— Здорово, так? — Деф сів, спершись на одну з численних маленьких веж-прикрас, — які можливості іноді в нас ховаються. Навіть якщо ми самі про це не підозрюємо.

— Неймовірно, — щиро сказала я, сідаючи поруч і уявляючи, що дах — зручне крісло-груша з поролонових кульок. 

Сидіти справді було зручно, хоча в реальному світі таке було б неможливо. Та що там, ми вже давно вниз з'їхали б і падали з цієї неймовірної висоти! Загалом, хорошим штучкам Деф вчив, я до нього завжди прислухалася. А ось натяк не оцінила зовсім. Сказала ж, що спробую, може вистачить, га? 

— Ну так що? — в моїх очах напевно горів інтерес.

— Що? — скосив під дурника.

— Розповідай. 

Ну а що? Нема чого м'ятися, ми ж сюди за цим і прийшли! Я принаймні.

— Сни мені почали снитися десь у середній школі, років може в чотирнадцять, — неохоче почав Деф, — один і той же сон, що повторюється, ніяк не хотів поступатися місцем іншим. Що я міг зробити? Те, що робив завжди. Пішов у бібліотеку. 

Люблю читати, це з дитинства було. Мама прищепила, можна сказати. Мені могли багато в чому відмовити, а от книгу купити — ніколи, — він усміхнувся спогадам, а через невелику паузу все ж таки продовжив, — книг на той час була не така різноманітність, а на специфічні теми то й зовсім. Мені взагалі пощастило, що я щось знайшов. Хоча це з якого боку подивитися… 

Коротше, знайшов я книгу з трактування снів, де й вичитав що сон, що повторюється — ознака якоїсь проблеми. Такої капітальної і яку терміново треба вирішувати. Он вже навіть підсвідомість на все про це кричить. Що, ти теж?

Мабуть, мій вираз обличчя був аж надто виразним.

— Ага, — закивала я, — проблеми в житті, таке інше. Я вже хвилюватися через це почала.

— Так, було діло… в житті ж моєму ця капітальна проблема ніяк не хотіла знаходитися, дуже і дуже мене цим засмучуючи. Як я розв'язуватиму проблему, якщо її у мене немає? Усі бібліотеки я на той час перерив, а нічого іншого все одно не знайшов. 

Так би я до кінця літ займався марним самоаналізом, якби одного разу в одній із книг не натрапив на фразу: «Хеме, якщо тебе щось турбує день у день — запиши це. Іноді достатньо довіриться паперу». На фразу я звернув увагу мимохіть, але коли в тій же книзі прослизнула фраза про сновидіння, що повторюються…  

Я перечитав всю її знову від палітурки до палітурки, підкреслюючи окремі поради. Нічого такого не значущі фрази з одного боку, навіть не пов'язані, у різних розділах, у комбінації висловлювали одну чітку думку. Якщо сон повторюється день у день — запиши його. Так, може й безглуздо шукати якісь приховані сенси в книзі, де їх швидше за все і немає, але хлопчаки люблять загадки? І мені здавалося, що це було послання, що я мав його прочитати. Сон я записав, а наступної ночі я усвідомив себе.

— Просто записав? — не повірила я. 

Що за несправедливість? Я так довго цього домагалася, скільки зусиль доклала!

— Так. Знаєш, іноді варто прислухатися до досвідченіших. Вони ж знають, про що говорять.

Це натяк я так само пропустила повз вуха. Деф скорчив незадоволену гримасу, але повернувся до розповіді:

— Це було дуже дивно. Ходиш незнайомими тобі місцями, розумієш, що це все нереально, але за відчуттями — це справжнє. Ночі так і стали проходити. Я усвідомлював себе і блукав світом, зранку робив якісь замітки про особливо цікаве чи незвичайне. Я став проводити там експерименти та робити нотатки про результати. 

Вдень я шукав зустрічі з автором тієї книги. Шукав довго, нудно та безрезультатно. Лише після однієї презентації вдалося його відловити. Дуже незадоволеного фактом приставання якогось хлопця, між іншим. Щоправда, все його невдоволення миттєво випарувалося, як тільки я сказав про сни. 

Точніше я обурено вигукнув щось на зразок: «я записав, але він не змінюється! Це не допомагає!». Автор насторожився і попросив пояснити, що я маю на увазі, а коли я показав книгу з підкресленими фразами й сказав про те, що сам бачу сон, який повторюється день у день, взагалі змінився і потягнув мене в кафе. Пообідати й поговорити. 

Від нього я й дізнався про все, що знаю зараз. Наставник розповідав мені все, що знав сам про Істинні та їхні Сни. І вночі я користувався цим. Мої експерименти переросли в дещо іншу площину, адже я вже знав потенційні можливості. І це було те, про що будь-який хлопчисько може тільки мріяти. Це ж цілий світ, у якому ти — бог і можеш робити, що захочеш. А світ мій ще й був магічним... я насолоджувався, грав із цим і писав про це, щоб розкрити ще більші можливості.

Зробив таку багатозначну паузу, але я непробивно-незворушна. Докір у погляді, але мені байдуже, я не боюся й не реагую. І награно важке зітхання мене не пробрало.

— А далі?

— Років до шістнадцяти Наставник влаштував мене працювати в редакцію. Точніше, допоміг у цьому. Я подорослішав, і він теж не ідеї для нічних ігор підкидав, а можливість. Якщо я хочу, звичайно, якщо я налаштований серйозно, а не лише вночі пограти. А я хотів. Спочатку безкоштовно, та й роботи як такої в мене не було. Так, якісь дрібні доручення, не більше. 

Зате я міг там навчатись. Я слухав розмови та все запам'ятовував. Адже хтось ще може знати про письменство більше, ніж ті, хто щодня з письменниками спілкуються, редагують їхні книги, видають? І я хотів знати все, що вони знають. Коли закінчував школу, я вже знав, чого хочу. Я знав своє призначення і знав, що зроблю для цього все, що потрібно. Власне, на той час я і написав свою першу книгу. І, як не дивно, в редакції вона навіть сподобалася. 

Я її під псевдонімом надіслав, і тільки коли сказали, що так, працювати можна, дізналися, що вона моя. Скільки емоцій це викликало! — усмішка знову засяяла у нього на обличчі. — Від «ах ти негідник малий, невже нормально принести нам не міг?!» до «молодець, пацан, поважаю. Правильний підхід». Я взагалі вже був «своєю» людиною, так що певні привілеї мені все ж таки дісталися — гонорар серйозніший і тираж більший.