Глава 3. Загадковий пакунок

Це якась насмішка, чесне слово! Усвідомлювати себе я стала щоночі, але знання того, що це сон, ніяк не допомагало. Я абсолютно нічого не могла змінити. Хіба що сюжет, але зовсім незначно.

Якщо я не жбурляла ключ у жінку, чоловік не підходив, умиротворення не наставало і злість і далі роз'їдала мене зсередини. Моя агресія, але… якась не моя агресія. Еміна приспала мене в будь-якому разі, на це я не могла впливати. Зате поведінка в кімнаті — це вже від мене залежало. 

Коли я поводилася тихо-мирно, зі стіни (!) з'явився хлопчик років семи й ми з ним поговорили, хоча вся розмова складалася з трьох реплік і була дуже дивною. Коли я психанула і почала все довкола ламати — з'явився головний, потім Еміна, мене знову приспали. Прокинулася я вже в іншому приміщенні та зовсім не такому приємному. Взагалі, неприємному. На в'язницю більше схожому.

В обох випадках, рано чи пізно, зʼявлявся інший чоловік, за яким мені потрібно було повторювати дивні фрази на кшталт «Вазенг — мій дім». І потім відповідати на запитання, теж дивні. На кшталт «де твій дім?». Ну я відповіла — Вазенг. Вигляд у всіх цих дорослих був грізний, я вирішила їх не дратувати й відповіла те, що вони мені говорили. 

Так от, коли я поводилася прямо як мрія всіх цих людей — мов слухняна лялька — мене випустили й хлопця приставили. Нелім, я дала б йому років сімнадцять. Симпатичний блондин з якимись зелено-бляклими очима. Неприродно бляклими. Немов вони посіріли. Не знаю, від чого такі асоціації з'явилися, але я інша зрозуміла — так не повинно бути. 

Познайомитися ні з ним, ні з замком, який він мав показати, я не встигла — прокинулася. І так зайшла напрочуд далеко, бо добре поводилася і час не губився. І хлопчик зі стіни цього разу не з'являвся, до речі.

Я втомлено зітхнула. Скільки можна? Скільки він може мені снитися? Хоч би вже з середини починався, чи що. Набрид уже, сил немає! Чому одне й те саме щоразу? І чому я не можу нічого змінити? 

Вже навіть Гоша один раз зміг себе усвідомити й відразу ж злетів за одним бажанням, а в мене нічого не виходить! І толку мені тепер через те, що я розумію, що це сон? Адже я не можу його змінити… а саме заради цього я все й починала.

З байдужістю увімкнула комп'ютер та ні на що не сподіваючись перевірила пошту. А, лист, ну так. З чергового форуму по усвідомленим, де я шукала обізнаних людей, щоб пояснили, як же все-таки змінювати сон і що я роблю не так. Відповіді приходили, тільки всі вони говорили щось на зразок: «сон — плід твоєї уяви. Потрібно просто захотіти щось змінити й уявити, як воно змінюється». 

А ще про те, що ніякі «ліві» почуття нікого зі сновидців ще не охоплювали (про це я теж питала, раптом це нормально?), що одне й те саме нікому з них не сниться і що після усвідомлення змінювати сон легко. Що саме усвідомлення — найскладніша частина. Для кого як, народ, для кого, як… 

Чергова відповідь мене здивувала. Це була навіть не відповідь, навпаки — питання.

«Ти персонаж чи спостерігач?»

Персонаж? Цікаве визначення. Я раніше називала себе учасницею сну, але таке порівняння знайшло відгук.

«Персонаж».

Паралельно переглянула, з якого саме форуму ця відповідь надійшла і що я там писала. А, не густо. Тільки про те, що сон повторюється і нічого не можу змінити. Я тільки на перших писала про «ліві» почуття і що починається в тому самому місці, а далі вирішила, що людей, які вважають мене ненормальною, вже достатньо. 

Не те щоб це сильно зачіпало, все ж таки інтернет — хороша штука. Ніхто не знає, хто ти насправді. В інтернеті спілкуватися набагато простіше. Навіть я без проблем можу спілкуватися хоч із сотнею людей у ​​якомусь чаті, при цьому не відчуваючи збентеження, сором'язливості або «боже, це людина, вона говорить зі мною, приберіть її від мене!». 

Та все ж таки, коли значна кількість людей сказала, що такого з ними не було і не повинно такого бути, про почуття я більше не писала. Бо деякі у досить образливій формі це робили. Теж дійшли висновку, що в мене роздвоєння особистості й мені потрібно в психлікарню. Так, з іншого боку, в інтернеті ніхто не дізнається, хто ти. Ображай інших на своє задоволення… 

Тим більше мене здивувало наступне питання, яке прийшло, коли я вже їхала з Гошею в автобусі до школи.

«Є наче не твої почуття?»

«Так».

— Ніко? — підозріло протягнув Гоша. — Що з тобою?

— Все добре, — відмахнулась я, розуміючи, що з боку вираз мого обличчя може бути дуже дивним.

Все добре… та все чудово! Він щось знає. Якщо не з іншого форуму, де я про це писала, прийшов. Але навіщо це комусь робити? Значить він щось знає! Нарешті!

«Що це?»

«Почуття твого персонажа».

Ем що? Тобто в мене і справді роздвоєння особистості, так? Гаразд, давайте про інше, наприклад, як мені це змін. Нове питання прийшло раніше:

«Ти не писала?»

«Ні».

«Погано».

«Чому?»

«А світ магічний?»

Згадала ключ, що завис у повітрі, хлопчика, який з'явився зі стінки, раптове умиротворення і навіяний сон.

«Так. Чому погано? Навіщо слід записати?»

«Добре».

Дивний він якийсь… але це не має значення. Питання співрозмовник удруге проігнорував, зате сам ставив із задоволенням. Втім, я не заперечувала — кожне питання лише підтверджувало, що він розуміє, про що говорить. 

До кінця першого уроку я вже відповіла про все: 

— що впливати на сюжет (він теж саме цим словом назвав!) я певною мірою можу; 

— що так, є те, що відбувається весь час; 

— так, є якісь дивні думки, як знання, яких я раніше насправді не знала (осяяння зверху, блін); 

— так, щоб я не зламала чи зіпсувала — наступної ночі все навколо як новеньке; 

— і багато іншого. 

Він знав, що питати. І з таким підбором запитань я анітрохи не сумнівалася, що він знає, що ж не так із моїми снами. А за це знання я готова була те завгодно зробити, тому й не заперечувала, коли сто перше моє питання він не проігнорував, а сказав, що щось корисне мені надішле і я все потім зрозумію. Сам він живе не в моєму місті, але друг, мовляв, якраз їде сюди, тож з ним і передасть.