2.2

Прокинулася я в іншій кімнаті, мабуть, мене перенесли. Зручне ліжко, м'яке біле покривало, наче зіткане з хмар, інший одяг. Чисте, що добре — те, в чому я сиділа в тому кріслі, чистим назвати язик не повертався. 

Кімната була простора, світла, витримана в теплих тонах. Красиві різьблені меблі, великі склепінчасті вікна, картина зі старовинним міським пейзажем. А який вид за вікном! Схоже, я була у якомусь замку, розташованому високо на скелі. Шуміла, падаючи, вода. Десь правіше був водоспад, але мені було погано видно, виступ замку закривав. Зате вид на нескінченні пагорби, долини та ліси з такої висоти відкривався грандіозний. 

Та це не кімната — мрія дівчинки. Хотіла б я в такій жити… а ось я інша була категорично проти, вона злилася, бунтувала, рвала і метала, хотіла виявитися звідси якнайдалі. Від неї віяло такою дикою ненавистю до цього місця, що все довкола миттєво втратило для мене свої фарби. 

Здається, якщо я не хочу збожеволіти й заробити роздвоєння особистості, то треба скоріше звідси забиратися. Те, що відбувалося зі мною вважатимемо за непорозуміння, щоб нерви зберегти. Я нормальна, я нормальна, я нормальна. Просто мені тут не подобається… чомусь. Але це мені не подобається, а зовсім не комусь іншому всередині мене… Чи я всередині неї? Тьфу ти! 

Точно треба швидше забиратися звідси. Загалом, я ж не проти. Я ж цього й хотіла. Ну подумаєш, що мені не подобалася тільки та кімната з жорстким кріслом, а не ця. Ця моя підсвідомість нелюбов розтягла на все це загадкове місце. Ось, точно, так і було. Я нормальна!

То про що це я? Ах, так, треба забратися звідси. Як? Ну це ж мій сон, отже, силою думки. Захотіти — і вийде. Потрібно на чомусь дрібному спробувати, потренуватися, так би мовити. Бо поки що в мене нічого не виходило. 

От покривало, наприклад, чому б і ні? Воно мені й білим подобається, та пожертвувати ним можна. Нехай буде зеленим. Не знаю, чому зеленим, може, на зелень за вікном надивилася? Я зосередилася й уявила, як покривало стає зеленим. Потім я представила його зеленим. Потім я наказала йому стати зеленим. Потім я поводила над ним руками, уявляючи, як воно стає зеленим. 

Ні, марно. Але чому?! Повинно працювати! Я тебе створила, ти — продукт мого мозку. Змінюйся, давай! Можна на синій. Ні? На жовтий? Фіолетовий? Бежевий? Червоний? Ну хоч на щось! Ковдра слухатись свою творчиню не поспішала і радувати мене зміною кольору теж не поспішала. Як і картина не хотіла змінюватися, як і стілець не хотів підійматися в повітря на моє бажання, як і в мене левітувати не виходило, як і взагалі нічого слухатися мене не хотіло. Та що це таке, га?!

Не знаю, розбудив мене якийсь звук чи я прокинулася через розчарування у своїх силах, але факт залишається фактом — я прокинулася. Саме прокинулася. У своїй кімнаті, у своєму тілі (які думки вже лізуть у голову!), у своєму будинку. У реальному світі. 

Про всяк випадок подивилася на годинник і зробила перевірку на реальність, але час не змінився. Значить я точно у реальному світі. Це добре. І ворушитися можу, що теж на здорово. 

Розповісти Марку — не повірить. А, він же поїхав… ну гаразд, не розповідатиму. Нехай слухає там свої лекції та про ненормальність сестрички не думає. Він же чекав на це, хотів. 

Пощастило йому — знає, чого хоче. У сенсі, ким хоче бути. Знайшов справу, яка йому подобається, якою він хоче займатися. І Ірка теж точно знає — обожнює фотографування, постійно з камерою носиться і все знімає. Мені б так… бо скоро подавати документи, а куди — я не знаю. 

Не те щоб у мене нічого не виходило. Навпаки, я розумна, майже всюди відмінниця. Малюю добре, раніше в художку ходила. Тоді я думала, що стану ілюстратором. Потім мені сподобалася інформатика, коли ми програмування проходили. Бо це так здорово було: пишеш нікому незрозумілі рядки коду й отримуєш програму. 

Ти сама це написала і можеш з ним взаємодіяти, щось запроваджувати, щось отримувати. Правда, це було чудово. Тільки набридло швидко, якісь ми однотипні та зовсім нецікаві програми писали. Але в мене це також виходить, вчителька вихваляла. І на олімпіаду я ходила, друге місце у місті зайняла. Може у нас сім'я програмістів і мені піти стопами брата? 

Тільки дивлюся на його ентузіазм і розумію — я не така. У сенсі вона мені настільки не подобається. У сенсі не поїхала б я в інше місто на конференцію, де буде купа народу слухати лекції з інформатики. Інтровертські фішки… але якби там була тільки я та вчителі — все одно б не поїхала.

Як має виглядати справа, якою ти займатимешся все життя? Виходити? Звісно. У мене багато чого виходить. Подобатися? Безперечно. Мені багато чого подобається. Але ж це інше. До цієї справи тебе має тягнути, ти маєш робити це, тому що не можеш цього не робити, тому що тебе це подобається найбільше на світі. 

Колись мені сказали: «коли ти знайдеш справу, якою готова безплатно займатися вісім годин на день — знай, це воно». Чи було у мене таке? Ні, не було. Щось мені подобалося, але не так. От читати я люблю, можу цілий день читати. І так, абсолютно безплатно, навіть приплачую за це, купуючи книжки. Але ж немає такої професії — професійний читець? Так, і я думаю, що немає. А необхідність знайти професію терміново — є. На жаль. 

Скоро складу іспити, треба буде подавати документи. Кудись. До речі про іспити, мені готуватися потрібно. 

Рано прокидатися я почала вже кілька років як. Може іншим це і здавалося дивним і незрозумілим (втім, я особливо й не розголошувала, скільки я прокидаюся), але мені подобалося. Прокинутися це не складно, якщо вчасно лягати спати. Зате година з ранку, а починала я саме з години, це зараз прокидаюсь раніше на дві, може стати справжнім подарунком. 

Ти нікуди не поспішаєш, не стрибаєш на одній нозі по квартирі, збираючи речі та одягаючи штани, не переживаєш, що запізнишся. Навпаки, ти маєш час повалятися в ліжку на своє задоволення, потім встати й зайнятися улюбленою справою, завдяки чому з самого ранку гарний настрій. Що може бути краще, ніж прокинутися і робити те, що хочеться? Не що потрібно, а саме що хочеться?