Глава 2. Перші (не)успіхи

День перший практики усвідомлених сновидінь результатів не приніс. Як і другий, і третій, і четвертий, п'ятий тиждень практики. Я чесно їла банани, горіхи та сир, робила перевірки на реальність (при цьому на мене дивно косилися оточуючі) щоразу, коли згадувала про це. Так, в ідеалі їх потрібно робити постійно, але це у звичку ще не увійшло. Але я чесно робила їх. 

Щоразу, коли на очі трапляється годинник; щоразу, коли я заходжу/виходжу в/з приміщення; щоразу, коли щось здається мені дивним; ну і ще в купі різних ситуацій. Крім того, я поставила звукові сигнали на телефоні й щогодини робила перевірку на реальність. 

Сама ця дія була не складною: прочитати напис, відвернутися, прочитати знову. Якщо напис змінився — це сон. Були ще й інші способи, як закрити рот і спробувати дихати через нього, якщо вийде — це сон. Або згадати, що я робила останніх хвилин п'ять-десять. Або спробувати злетіти. Ущипнути себе. Розглядати свої руки, уві сні вони обов'язково будуть змінюватися, розпливатися, товстіти, худнути, рухатися, жити своїм життям, коротше. 

Способів було багато, але я вибрала з написами, як найадекватніший і не надто помітний для оточення. Бо й так було дивно, коли раптово на уроці чулося тихе клацання, після чого ми з Гошею дружно дивилися в книгу, один на одного і знову в книгу. 

Дехто навіть почав нас пародіювати, але Гоша з жартівниками дуже чемно поговорив і пояснив, що насміхатися — це погано. Насправді чемно, нічого такого. Клас у нас дружний. До моїх примх все вже звикли, а от те, що щось дивне почав робити Гоша — нонсенс. 

У будь-якому разі, це видимих ​​результатів поки що не давало. У друга ще проблема була — він свої сни практично не пам'ятав. Тому що записувати у щоденник сновидінь теж не пам'ятав. Я ж щоденник не вела. 

Так, скрізь говориться, що це суперважливо і перший крок до усвідомлення себе, але який сенс записувати той самий сон щодня? До того ж я пам'ятаю його у всіх деталях. Справді дивно, тому що сни ніби забуваються хвилин за десять у звичайної людини, ніби уві сні все незвичне і мозку нема з чим його асоціювати, тому якщо спеціально про нього не думати, то він забувається. 

Вірю, раніше у мене таке теж було. Якийсь класний сон, але коли за сніданком хочеш розповісти Марку чи потім намагаєшся згадати — залишилося лише почуття, що це було добре, що мені сподобалося. Гоша скаржився, що в нього десь так, що згадувати складно. Ех, мені б твої проблеми! Якби я просто забувала на ранок свій сон — я була б щаслива.

Аналізуючи свої записи, необхідно виділити «ознака сну». Речі, людей, місця, ситуації або дії, які часто з'являються уві сні. Ха, а чи можна весь мій сон записати в ознаки сну? 

У будь-якому випадку, до поради я прислухалася і почала робити перевірки на реальність ще й тоді, коли бачу чоловіків і жінку, що сперечаються, коли сиджу на жорсткому кріслі й зі злістю кручу в руках фігурний ключ з тонким нальотом іржі, коли мене охоплює почуття безвиході або відчаю. Так, зі мною це так часто в реальному житті відбувається! Загалом, вирішила я у цих випадках робити перевірку на реальність, але випадки не траплялися.

Екстремальні методи усвідомлення себе, як поставити будильник за годину до потрібного часу, прокинутися і знову лягти спати, налаштовуючи себе на усвідомлений сон, я вирішила поки не пробувати. 

По-перше, враховуючи що я і так закоренілий жайворонок і прокидаюся на дві години раніше, ніж мені потрібно, щоб зібратися до школи, то прокидатися доведеться зовсім непристойний час. А по-друге, у мене іспити скоро, мені потрібно добре висипатися, інакше вся підготовка не має сенсу, тому що я все одно нічого не запам'ятаю і почуватимуся огидно.

Поки я намагалася досягти потрібного іншими способами. Робила перевірки на реальність, перед сном по сто разів твердила собі, що я усвідомлюю себе, згадувала образи зі свого сновидіння (мене від них нудити скоро буде!) і твердила собі, що це сон, коли я це знову побачу, я буду спати. Врешті старання мали бути й були винагороджені — я усвідомила себе.

Жорстке крісло, іржавий ключ в руках, чоловік і жінка сперечаються. Розумію, що я сплю, що це сон, але почуття, що охопили мене, відступати не хочуть. Ненависть, злість, розпач.

— Її ж вільні виховували!

— Так, через чиюсь помилку!

Ні, ні, ну, будь ласка! Ну, я ж не для того намагалася себе усвідомити, щоб знову це слухати! Я спробувала встати, але тільки що спробувала — тіло не слухалося. 

Раптом накотилися ще більші злість і роздратування. Я скористалася єдиним, що ще підпорядковувалося мені — руками — і шпурнула ключ у жінку. З таким же задоволенням я шпурнула б його і в чоловіка, але вона стояла ближче.

— Леране! — роздратовано вигукнув чоловік.

Руки теж припинили мене слухатися, але мене зараз набагато більше займало інше: ключ зупинився в повітрі перед обличчям жінки. Вона глузливо на мене подивилася і проводила його поглядом аж до моєї руки, яка взяла його без моєї на те згоди. Вау… сон, все ж таки.

Тільки це мій сон, я думала, це я тут повинна бути крута і все повинно мені підкорятися. І я хочу встати! Це, як мінімум. І піти звідси кудись, це як гарне продовження. І змінити все навколо на щось інше, це як ідеал. 

Але я не могла навіть поворухнутися. Ні руки, ні ноги, ні навіть пальці не слухалися. Абсолютно. І це і є ваші хвалені свідомі сни?! Я чекала іншого, зовсім іншого. Про польоти читала, наприклад. І як ви накажете мені літати, якщо я навіть ворушитися не можу? Та я навіть говорити не можу!

— Тшшшш, — чоловік підійшов і поклав мені руки на скроні, — заспокойся, все добре. Все добре, тебе нічого не турбує.

Він говорив щось ще, а мене все більше і більше охоплювало умиротворення та розслабленість. Справді, чого це я? Все ж справді добре… 

— Де Еміна? — у голосі знову читалося роздратування.

Чоловік осікся і швидко глянув на мене, немов боячись, що щось змінилося, але почуття умиротворення мене не покидало.