Тепло двох сердець...

На годиннику була 10.00 чорт я проспав. Я узяв пачку цигарок і сірники і пішов на вулицю кормити худобу. Я був вимучений тими снами, вирішив що мені буде краще коли я піду розвіюсь. Я повідомив усіх, що сьогодні я не буду випасувати худобу. Одягнувся у теплу куртку та чоботи. І пішов до низу. Я хотів піти прогулятись засніженою стежкою та лісом. Адже на вулиці хоч був і листопад місяць уже лежав сніг. Було так гарно. Я йшов і з голови не виходила Галина. Так було звати продавчиню у магазинчику. Її голубі очі не могли вийти з його душі. Він почав частіше усміхатись завдяки тому, що вона гріла йому душу. Через пів години я був уже в містечку. Дороги були розчищені, але сніг всеодно рипів під ногами, це додавало особливої атмосфери. Калюжі позамерзали та їх по притрушувало снігом і люди ішли і ковзали. Я ішов і спереду мене чуть не впала якась жіночка. Я підхопив її і подивився на її обличчя це була Галина, яка поспішала до магазинчику.

- Ой дякую вам велике, що спіймали мене.

- Немає за що. Я посміхнувся їй у відповідь.

- А я от, минулого року так впала, що ногу зламала і пів року ходила в гіпсі.

- Жах який. Якщо надумаєте падати гукайте мене я вас підхоплю.

Ми розразились сміхом.

- Я хотів у вас запитати чи у вас ніколи не було сестри?

- Була, а що ?

- А можна поцікавитись як її було звати?

- Зорянка було її звати, нажаль вона померла.

- Мої співчуття. Я її знав, ми виросли разом в дитячому будинку і далі по життю зустрічались.

- Зрозуміла, ну давайте закриємо цю тему уже.

- Так звичайно.

Ми попрямували, до магазинчику. Увійшли до середини і я вирішив запитати.

- Галино, ви б не хотіли у вечері повечеряти зі мною?

- Ну, в мене вечір вільний. Думаю можна.

- Чудово, можливо підемо до мене я приготую і повечеряємо.

- Ну, думаю можна.

- Тоді я побіжу готуватись буду чекати вас через 2 годинки за цією адресою. Я взяв серветку і написав на ній адресу свою.

Повернувшись додому я почав готувати вечерю. Вирішив приготувати пиріг з яблук. Улюблений пиріг Зорянки. Я найбільше переживав, що вона згадає мене і не захоче повечеряти зі мною. Проте на щастя не згадала.

Поки пиріг готувався я пішов знайшов на горищі свічки. Та пішов покормив худобу. Старався зробити все так, щоб їй сподобалось.

22.00 і я почув стук в двері. Я принарядився заради такого, тому я не пережив наскільки я гарно виглядаю. Відкрив двері і передімною стояла дуже гарна королева моєї душі.

- Ти дуже гарно виглядаєш.

- Дякую, ти також.

- Давай допоможу зняти пальто та повішу.

- Буду дуже вдячна.

- Проходь, ось там можна помити руки, а там рушник щоб витерти руки.

- Дякую.

Галина пішла мити руки. Я провів її до вітальні. Галина була у захваті.

- Як гарно, все так виглядає апетитно.

- Дякую, я старався приготувати щось швидко та смачно.

- Я приємно вражена.

Ми гарно посиділи сміялись разом, розповідали про своє життя про трагедії і щастя. Ми навіть не поміти як на годиннику стукнула 00:00.

- Можливо, ти залишишся на ніч.

- Ну, хіба що ми будемо на різних ліжках.

- Добре.

- Ось там душ, я поки піду тобі постелю.

Я пішов шукати постільну білизну. Тим часом Галина була у душі.

- Данило, дай будь ласка мені якийсь рушник.

- Хвилинку, несу.

Я підійшов до дверей і постукав, щоб Галина відкрила.

- Я приніс рушник.

- Заходь.

Я дуже хотів зайти та побачити її тіло, але я вагався. Я не міг так зробити, я хотів її покохати за її душу, а не за тіло.

- Ні вибач, я так не можу.

Жінка дістала руку з-за дверей і забрала рушник. Вона була приємно вражена, що він не захотів бачити її. Вона вийшла з душу і попрямувала до кімнати. Вона зайшла, та скинула з себе рушник. Я відвернувся.

- Одягнись.

- Чому ? тобі не подобається моє тіло.

- Ні подобається, але одягнись.

Жінка посміхнулась і пішла одягнулась в те що дав їй я.

- Дякую, що прихистив мене.

- Будь ласка.

Я пішов у свою кімнату, і ляг спати. я провалився в сон я знову малий Данилко тільки мені уже 15.