2

— Даніїл Олексійович, — у селекторі почувся писклявий голос секретарки, — Вам тут із приводу роботи дівчина дзвонить. Каже, була на співбесіді.

— Маріє, я ж просив — не турбувати! — рикнув чоловік.

— Вона хоче дізнатися результат. Сказала, Ви просили передзвонити сьогодні, — не вгамовувалася дівчина, — З’єднувати?

— Скажи, що вона нам не підходить, — не замислюючись, відшив.

— Але Ви навіть не запитали прізвища…

Вислуховувати доводи підпорядкованої Ставицький не мав наміру. Нещадно висмикнувши із селектора провід, обірвавши мову на півслові, відкинувся на спинку крісла й задумливо поглянув у вікно.

Останнім часом життя впевнено йшло під укіс. Яке йому діло до чергової, можливо, талановитої дівчини, що настирливо штурмує «Мегаполіс»? Нехай і мав потребу в нових кадрах. Зараз вони не врятують. Його нічого не врятує від прийдешніх змін. Не сказати, що поганих, але тих, що слабо вписувалися у звичний спосіб життя.

До певного моменту все складалося добре: у двадцять вісім мав власну справу — рекламне агентство, що повільно, але впевнено перетворив у краще в місті; відомої марки автомобіль з останнього модельного ряду; квартиру в центрі; будинок за містом… Усе як годиться. Гроші, гулянки, дівчата, що змінюються з регулярним постійністю, адже будь-який натяк на серйозні відносини для Даниїла табу. Багато хто вважав його черствим, байдужим, цинічним, але навряд чи хто здогадувався чому не хотів ні постійних відносин, ні сім’ї… Зовсім нічого.

Втім, яка різниця, якщо Його Величність Доля вирішила розіграти злий жарт і, наплювавши на будь-які заперечення, підсунула величезну таку свиню. Що називається — від жебрацької волі та арештантської долі не зарікайся. Отримай фашист гранату.

Постукавши пальцями по підлокітнику, кинув погляд на наручний годинник. Пів на другу. Здається, пора висуватися, інакше через затори не встигне до прибуття літака.

Схоже, день ще той намічається.

Захопивши пальто із шафи, попрямував до виходу. У приймальні очима зачепився за яскраву, блискучу мішуру, яка була всюди — на вікнах; перетягнута по периметру приміщення аж до робочого комп’ютера секретарки, який також був повністю обплутаний гірляндами.

Точно — сьогодні вже двадцять трете грудня. Дурне й безглузде свято невблаганно наближається. Це Даниїл помітив ще вчора, коли в терміновому порядку довелося летіти в Торговий центр за необхідним до прибуття довгоочікуваної гості.

Ялинки, іграшки, виблискуючі вогні… Усе, як нічого не тямуще стадо, піддалися передноворічній лихоманці, скуповуючи безглузду атрибутику і прикрашаючи нею все кругом. Навіть Машка. Коли встигла?

— Маріє! — гримнув чоловік, зупинившись біля столу секретарки й заглядаючи до монітора, де вона захоплено щось розглядала.

— Даниїл Олексійович? — підскочивши на місці, машинально поправила окуляри.

— Це що за дурня? — зриваючи з комп’ютера мішуру, підняв брову чоловік.

— Дощик, — підтвердила очевидне.

— Я бачу, що дощик! Що він тут робить? Я просив, щоб у моєму агентстві цього не було!

— Але ж Новий рік, — знизавши плачами, блондинка знітилася, — Я думала, Вам буде приємно. Красиво, відчуття свята і все таке… — переходячи на шепіт, опустила очі.

— Мені не приємно. Ясно? — гримнув Ставицький, — Щоб до завтрашнього дня нічого із цього не було. Ти мене зрозуміла?

— Угу, — піднімаючись, погодилася секретарка, — я приберу.

Задоволено кивнувши, Даниїл попрямував до виходу.

— А Ви куди? — несміливо покликала Марія.

Іноді в Ставицького виникало непереборне бажання прибити власну секретарку. Дівча працювала в нього пів року, але ніяк не могла запам’ятати пару простих речей — ніколи й жодним чином не нагадувати про наближення Нового року й ніколи не питати, куди йде. Якщо перше можна списати на недосвідченість, то друге ще трохи й доведе до сказу. Поганий тон — раз, відсутність ділової етики — два, неприкрите нахабство — три. Хто вона така, щоб звітувати куди йде? Подібні вільності дозволить тільки своїй дружині. А раз дружини не намічається і навряд чи намітиться, то нікому.

— Я йду, мене сьогодні не буде, — зціпивши зуби, через плече відмахнувся.

— Даниїл Олексійович, але дзвонили з «Вістей». Хотіли уточнити щодо рекламного блоку. Якщо сьогодні не зв’яжетеся з ними, у наступному місяці прогоримо з реклам…

— Маріє, давай я сам буду вирішувати, з ким і коли мені зв’язуватися. Гаразд? — немов нерозумній дитині пояснив чоловік. Краєм ока піймавши кивок, повторив: — Мене сьогодні не буде, тому постарайтеся розв'язувати питання самостійно. І в міру можливості не турбувати по мобільному.

Не чекаючи відповіді, квапливо покинув приймальню. Нерви без того ні до біса, а якщо блондинка вирішить посперечатися, погрожують вилитися в чергове звільнення. А звільняти Машку Даниїл не планував. Хоч часом і тупила, але завжди професійно виконувала вказівки.

Опинившись на вулиці, чоловік жадібно втягнув свіже морозне повітря. Сніг пухнастими пластівцями валив на землю, але він любив подібну погоду. Незбагненна й холодна зима як не можна краще перегукувалася з його станом душі. Якби не щорічне свято, іменоване Новим роком — взагалі чудово.