Епілог

Я прокинулась в казці.

В такій, де не треба чекати дванадцятої ночі, набирати, як фігура перетворюється в гарбуз, плаття – в розтягнутий светр, а розкішна квартира з виходом в зимовий сад на терасі – в пзйомну квартиру, де доводиться тіснитись з говірливою подругою і просити її не кликати нікого в гості, навіть "на півгодинки".

Може бути, я вщипну себе за руку, то прокинусь там, де повинна.

Я зажмурилась, зминаючи пальцями ковдру – і, забувшись, потягнула його на себе, щоб завернутись тепліше. Який сьогодні день? Субота? Неділя? Чи вже понеділок, і мені треба вибратись з ліжка, плестись на роботу, сідати в тому дурному кабінеті, проганяти Васне…

- Олю! – незадоволене шипіння змусило мене здригнутись. – Ну скільки можна!

Чоловічий голос. Я відкрила очі і швидко заморгала, намагаючись повернутись в реальність. Мені щось таке гарне снилось…

- Олю, - сильна рука лягла мені на талію, і я здригнулась, відчувши жар чужого тіла. – Ти знову не зрозуміла, де ти прокинулась?

- Це рефлекторно, - запротестувала я, вивертаючись в руках чоловіка. – Я ніяк не звику. Я все чекаю, що мене розбудить Ксюша…

- І постійно крадеш в мене ковдру.

Данило нарешті згріб мене в обійми і повернув до себе. Очі його так хитро сяяли, що я навіть не сумнівалась: не спав, гад, але не будив.

Дивно, що за цей місяць, що ми жили разом, я так і не звикла, що не одна. Здавалось, кожен ранок ми прокидались в одному ліжку, а я періодично, коли пізно лягала спати, зранку підхоплювалась і ніяк не могла зрозуміти, де я і куди ділась Ксюша. І Котовському, здається, щиро подобалось, коли я розгублено дивилась на нього, намагаючись прийти до тями. І воскрешати мої спогади палкими поцілунками…

- В нас все спільне, - протягнула я. – А я ночами мерзну. Не жалійся або купи собі ще одну ковдру.

- Можу зігріти, - фиркнув Данило. – Це завжди з задоволенням.

Він повільно, наче знущаючись, потягнув вниз лямку мого пеньюара, подався вперед, покриваючи шкіру поцілунками там, де мить тому була ще тканина. Я жартома штовхнула його долонею в груди, намагаючись нагадати про правила пристойності і про те, що я взагалі-то не давала згоди… І здалась вже через тридцять секунд, насолоджуючись палкими доторками чоловіка. Поцілунки, спочатку легці та невагомі, обпалювали шкіру і наче вдихали в мене полум'я.

- І чому моя дружина, - прошепотів мені на вухо Данило, - знову в ліжку в цій рясі?

Його долоня ковзнула по моєму стегну, задираючи край пеньюара, і я фиркнула, вигинаючись Котовському на зустріч.

- Тому що, - прошепотіла я, - моя ряса, як ти кажеш, не напівпрозора, і я не відчуваю себе в ній голою.

- Хіба погано бути голою поруч з чоловіком? – долоня перебралась на живіт. – Тим паче, такій красуні…

Я не встигла відповісти – наприклад, повідомити Данилу, що навіть ось ця пародія на нічну сорочку довжиною до середини стегна мене не влаштовує, - як він накрив мої губи поцілунком, не даючи можливості сперечатись.

І я піддалась.

Плювати, що сьогодні таки ранок понеділка.

***

- Передай своєму чоловікові, - Ксюша витягнула ноги і влаштувалась зручніше в своєму новому кріслі, - що він в тебе чудовий. Кожній б такого!

Я закотила очі.

- А зваблювати ти також мого чоловіка будеш? – хмикнула я. – Тому що тут кандидатів, які б оцінили твою коротку спідницю, більше нема.

Не знаю, який чорт вкусив мене в той день, коли я запропонувала Ксюші місце секретаря. Мого секретаря, до Дані я б її не підпустила геть близько. Звісно, ми довіряли один одному, Котовський ніколи не давав приводу для підозр, але від гріха подалі… В будь-якому випадку, ставити Ксюшу перед моральним вибором "шеф чи подруга" я не хотіла.

Працювати аніматором все-таки не дуже весело, і Ксюша давно шукала краще місце. Яким чином все збіглось так, що вона отримала бажану для багатьох посаду на нашій дочірній фірмі, якою тимчасово – чи не тимчасово, вже як вийде, - керувала я, не знаю, але Ксюша стрибала до неба від щастя, коли взнала, що в неї буде стабільна робота з нормальною зарплатою та трудовою книжкою, а ще з соцпакетом і тритижневою відпусткою раз в рік. Праця аніматора цього не передбачала, а період між святами кілька замовлень в місяць були за радість. А скористатись своїм дипломом маркетолога на практиці – не така вже й погана ідея, Ксюша ж не просто так навчалась!

- Ні, твого чоловіка я зваблювати не буду, - заявила вона. – Але я б на твоєму місці з ліжка б не вилізала.

- Від ліні?

- Ну, не треба все так спрощувати, - закотила очі дівчина. – Від тякої ліні? Такий чудовий чоловік… А ти завжди соромишся!

Я згадала про сьогоднішній жаркий ранок – і вчорашню ніч, і позавчорашню і… - і відчула, що мої щоки червоніють.

- І нічого я не соромлюсь, - заявила я.

- Так? І хочеш сказати, що те чудо, яке ти мені подарувала, а потім відібрала, ти вже при ньому надягала?

- Та воно ж…

- Напівпрозоре, - діловим тоном промовила Ксюша. – Так і треба. А як ще молода дружина має виглядати в ліжку молодого чоловіка? Мало того, що медового місяці не було…