Епілог

Наполегливий стукіт у двері пройшов повз мою свідомість. Ну стукають... і нехай собі стукають! Хто-небудь та відчинить двері.

– Гей, хто Діда Мороза замовив? – вирвав із мрій голос Віталія. – Це ти, Катрусю? Добре вигадала!

А я дивилася на рядженого, що якраз показався на порозі, і очам не вірила. А він ходив між хлопців та дівчат, жартував, а потім глянув на мене і підморгнув. І я як підвелася, збираючись підійти і поглянути на нього ближче, так і сіла назад, тому що ноги підкосилися чи то від радості, чи то від полегшення. Не знаю, що все це значить, може, у мене просто дах поїхав, але сьогодні безумовно кращий день у моєму житті!

Потім Дід Мороз підійшов до мене і прошепотів:

– Пішли погуляємо? Якщо раптом змерзнеш, я зігрію тебе поглядом, ти ж знаєш.

Я відтягнула його накладну бороду і побачила молоде обличчя. Те саме обличчя, яке цієї ночі схилялося наді мною, шепотіло ніжні слова і дарувало запаморочливі поцілунки.

– З тобою – куди завгодно, – відгукнулася зі щасливою усмішкою.

А потім... потім Леркин скандинав, Самайн, переглянувся з рядженим, і вони один одному ледь помітно кивнули, ніби знайомі. Так-так-так, завтра мою подружайку чекає серйозна розмова. А то вже занадто її хлопець чудовий і ніби не від світу цього. З'явився так несподівано, та ще й акурат на Хеллоуїн, те свято, коли потойбічні сили виходять на «прогулянку». Та й було між цими двома чоловіками щось подібне, хоча складно визначити, що саме. Наче не тутешні вони.

– Вибачте, але я вкраду у вас Снігуроньку, – гучно заявив Дід Мороз. – Мені вона дуже потрібна, – і, схопивши мене за руку, потягнув до виходу.

А я і не пручалася, навпаки, намагалася не відставати. Коли він посадив мене в сани і конячка понесла щодуху, я вдихнула на повні груди морозне повітря і знову всміхнулася. Мені абсолютно не було холодно, навпаки, дуже тепло, добре і приємно. Чоловіча рука стиснула мою долоню, а блискучі очі впіймали погляд, запитуючи, умовляючи, переконуючи. Але я не потребувала умовлянь, тому що нарешті відчула себе на своєму місці.

– Ну що, суджена, підеш за мене? – запитав Айс, пестячи вже одними цими словами.

Я злегка кивнула, і теплі губи накрили мій рот, даруючи захват і радість. Почуття глибокого задоволення і правильності того, що відбувається підказало, що я не помилилася. Мамо, тату, пробачте, але ваша дочка приведе замість звичайного зятя зимового духа.

КІНЕЦЬ КНИГИ, але не історії)

Можливе продовження про третю подружку, Ілону, якій теж хотілося б особистого щастя)) Але про конкретні строки казати поки що не беруся, все залежить від Музи))) Аби не пропустити продовження та інші цікаві новини стосовно творчості автора, відстежуйте мою сторінку і завжди залишайтеся в курсі подій)

Щиро дякую всім за підтримку!)) Завжди рада вашим зірочкам і відгукам))