Глава 4 від 07.12

Різко прокинувшись і піднявши голову, зрозуміла, що перебуваю у своїй маленькій машинці. Здається, в'їхавши в замет, я втратила свідомість від різкого струсу, а потім заснула на кермі. От же... Отже, мені все це наснилося? А шкода. Айс... Він був такий, такий...

Навколо лютувала заметіль, але тепер прилади були в нормі, і я швидко змогла визначити, де перебуваю і куди далі їхати. Обережненько вибралася на дорогу і покотила в бік потрібного селища. Паралельно набрала Лерку (сигнал мережі теж з'явився) і сказала, що вже під'їжджаю. Дякувати богу, машина в снігу не загрузла, хоча снігу намело немало і місцями їхати було важко.

Підруливши, нарешті, до потрібного дерев'яного будиночка, припаркувалася і потопала до порогу. Лера відкрила швидко, і я миттю прошмигнула в тепло.

– Так-так, Катрусю, дивлюся, взяла з мене приклад? – подруга, звичайно ж, не впустила нагоди пригадати минуле і гідно оцінила мій костюм.

– Усі в зборі? – я не піддалася на провокацію.

– Як завжди, всі, крім Ілонки.

– Ех, бідна дівка. Треба буде як-небудь вкрасти її у мамки-дракона хоч на одну ніч. Нехай хоча б розважиться. Не можна ж весь час за книжками сидіти!

– Так чого ти так довго? – не відставала Лера. – Я вже хвилюватися почала.

– Дякую, подружко, – я чмокнула її в щоку. – Якщо зі мною коли що трапиться, буду знати, що є хоча б одна людина, яка буде про мене пам'ятати і сумувати.

– Що за дурниці ти кажеш?

– Та так, – гарненько потопала, щоб струсити з чобітків сніг і не дуже наслідити. – Згорнула не туди, потім загрузла машина, ледве вибралася. Добре хоч не довелося йти пішки.

Ми з подругою зайшли до кімнати, і народ дуже зрадів приходу «Снігуроньки». Мене швиденько напоїли гарячим чаєм, а далі я вирушила допомагати дівчатам з приготуваннями. За дві години до Нового року все було готове, і народ розсіявся по будиночку, розділившись на невеликі компанії або парочки. До речі, тепер, дивлячись на те, як Сергійко цілувався з Тетяною, я не відчувала ані гіркоти, ані образи... взагалі нічого. Так дивно. А ось за Валерія була рада. Вона сяяла в обіймах свого скандинава, що якось дивно на мене поглядав, ніби знав щось, невідоме іншим.

Грала тиха музика (хтось із хлопців організував), молодь активно спілкувалася, сміялася і передчувала прийдешні веселощі, коли можна буде ні в чому собі не відмовляти і розважатися до ранку. А я сиділа серед усього цього шуму та метушні і чітко розуміла, що зайва на цьому святі життя. Так, в мені міцніла впевненість, що я чужа і повинна перебувати зовсім не тут.

Я спробувала відволіктися від оточуючих звуків і подумки повернулася в блискучий крижаний замок, де мені було набагато затишніше і комфортніше. Милувалася його господарем, тримала за руку і думала про те, що він саме той чоловік, який мені призначений. Хоча прекрасно розуміла, що сни залишаються тільки снами, наскільки б не були реалістичними і прекрасними.