Глава 3 (3) від 06.12

– А ім'я у тебе є, сніговий духу? – запитала у нього, коли ми залишили замок і прогулювалися по околицях.

– Я ж казав, що можу зватися як завгодно, – його пальці м'яко потиснули мені руку. – Яким ім'ям назвеш, на те і відгукуватися буду. Що тобі більше подобається?

– Мені... подобається ім'я Айс, – вирішила після недовгого роздуму. – Коротке, ємне, сильне... і означає «лід». Якраз про тебе. Про волосся твоє білосніжне, про очі дивовижні.

– А вони ж тільки для тебе такі, для судженої, – чоловік зняв з мене і шапочку, і біляву перуку. – Це чужий тобі колір, не рідний. А ти справжня хороша, без усього цього, – здається, він мав на увазі тонни косметики, які зараз покривали моє обличчя.

Айс ще багато чого говорив, від чого у мене солодко нило в грудях, і дивився так, що моє серце не замерзало від його холоду, а навпаки, лише тануло. А потім і губи стали танути від його губ, які накрили мої. Обережно, ніби запитуючи дозвіл, він мене поцілував, явно чекаючи реакції, і та не змусила себе довго чекати.

У мене ніби друге дихання відкрилося, захотілося, щоб він діяв рішучіше. Я не стала кокетувати чи грати у недотрогу і поцілувала його у відповідь, а він... цей хитрун немов тільки цього і чекав. Усміхнувся мені в губи, задоволено зітхнув і став творити з ними неймовірні речі, змушуючи мене задихатися і хотіти більшого. Поцілунок-вихор, поцілунок-ураган – ось як можна змальювати те, що я відчувала. Чоловік притискав мене до себе все сильніше і сильніше, ми стали кружляти і, підхоплені його силою, поступово піднімалися вище і вище, не припиняючи шалених поцілунків.

Ух, так у мене не було ще ніколи і ні з ким! Це було приголомшливо, хвилююче, чудово, запаморочливо просто!

Він шепотів всілякі милі дурниці, а я, яка зазвичай не любила всі ці телячі ніжності, з насолодою слухала і вбирала кожне словечко. Тому що говорив їх мені ВІН. Ми кружляли і кружляли, я дивилася в його щасливі іскристі очі і сама була щаслива, поки не відчула, що знову провалююсь у темряву.