Розділ 2 (3)

- Яка некультурна, - сказала Ася, - Навіть не привіталася.

- Вона глухоніма, - відповів Стефан.

- Як шкода, - додала Тома.

- Буває, - хмикнув Стефан і підвівся з-за столу, - Я займуся кіньми, чекаю на вас біля стайні. З'їздимо на джерела...

- ...ловити дракона, - закінчила я його фразу.

- І це також.

Стефан вийшов із кімнати. Ми стали прибирати зі столу, і я впіймала на собі незадоволені погляди подруг.

– Що?

-Чому ти до нього докопуєшся, - сказала Тома.

- Вас не бентежить, що ми тут стільки часу, але жахливого дракона бачили лише раз? Що ночами тут відбувається якась чортівня, і замок замерзає?

- Витівки дракона, - відмахнулася Ася.

- Так, і це дивно.

– Анфіса! - суворо сказала Тома, взявши в руки тарілку. - Перестань чіплятися до Стефана. Чим швидше ви порозумієтеся, тим легше буде всім нам. І я протестую проти дебатів на тему…

Тома похитнулася, її руки безвольно опустилися, гублячи посуд. Тарілка з гуркотом розлетілася на десятки уламків. Я підхопила Тому - ще трохи, і вона впала б на підлогу, посадила  її на стілець.

– Краще залишитися вдома та викликати лікаря. Зараз не час прогулянок до гірських джерел, – запропонувала я.

- Мені вже краще, - спробувала зобразити активність хвора, але вийшло погано, - Дається взнаки акліматизація, нічого серйозного. В Альвеллі не такий морозний клімат.

Я тривожно подивилася на Асю - нахмуривши брови, вона стежила за Томою. Нам обом не подобалося, як стрімко погіршувалося її здоров'я.

– Я скажу Стефану, що тобі зле, і ми перенесемо поїздку, – резюмувала Ася.

Тома тріснула кулаком по столу з такою силою, що посуд підстрибнув. Я здригнулася.

– Ніхто нікому нічого не казатиме. Я не хочу, щоб Стефан вважав мене слабкою Сніжинкою. Це моє здоров'я, і ​​мені вирішувати кому про нього розповідати.

– Ми хочемо допомогти, – наполягала я.

- Допомагайте собі, зі мною все гаразд.

Тома впевнено підвелася і залишила кімнату. Хвилинної слабкості, як і не бувало. Приголомшені її реакцією, ми мовчки дивилися їй у слід. З подругою явно щось трапляється.

У повній тиші навели лад у їдальні. Я сумувала: Тома приховує проблеми зі здоров'ям, Ася вважає, що я хочу відбити у неї Стефана. І це минуло менше трьох діб, як ми опинилися в Крижаній Пустоші.

Через чверть години ми з Асей стояли біля саней, запряжених четвіркою коней. Тома з незворушним виглядом вийшла з дому і зайняла вільне місце навпроти Стефана.

Кони рвонули до вершини гори. Замерзла дорога вилася, як змія, нависаючи над прірвою. Невірний крок, і звалишся у прірву.

– Ой, батюшки, ми зараз зірвемося, – шепотіла Ася, хапаючи за камзол Стефана.

Лорд розтікався у задоволеній посмішці.

- Не бійтеся, а з вами.

Хотіла заперечити, але від побаченого попереду забула всі слова у світі. Гірська дорога різко обірвалася. Кони бачили це, і лише посилили біг.

– Стійте! Ми впадемо! - Вигукнула я.

Скакуни відштовхнулися від краю прірви - сани нахилилися, впечатуючи мене в спинку саней, і поскакали в повітрі, наче невидимою дорогою.

- Неймовірно! - захоплено сказала Тома.

Я визирнула за борт - внизу порожнеча. Як тільки  кінь опускав ногу, під його підковою виростала брила льоду, даючи необхідну опору. Щойно копито відривалося від крижини, підпірка зникла і з'являлася в іншому місці.

Коні спритно мчали повітрям назустріч гірській вершині. Ми наблизилися до скелястого піку і м'яко приземлилися на лужок поруч із лісом.

Стефан вийшов першим і допоміг нам вийти. Ноги тремтіли після польоту, я була рада опинитися на землі.

– Ходімо, тут не далеко, – махнув нам Стефан і повів вузенькою стежкою до лісу.

Ми плелися позаду нього. Лорд розповідав, як уперше натрапив на джерела. Ася слухала його, не відриваючи погляду. Тома з серйозним виглядом йшла за ними. Я поглядала за нею, турбувалася раптом їй стане погано.

Через високі ялинки пробивалися стовпи пари. За ними ми побачили маленьке озеро з вирячою водою. Ася підійшла до краю і вмочила руку:

– Тепла.

– Це мінеральні води. Вони цілющі.

Прослизнула думка, що ми не дарма сюди прилетіли. Такі ванни повинні піти на користь Томі.

Ася клацнула пальцями, і вуличний одяг засяяв, перетворився на купальний костюм. Вона обережно підійшла до краю.

– Тут не глибоко? – звернулася до Стефана.

– Ні. Втопитися не повинні.

Подруги засміялися, я – насторожилася.

Ася із задоволеним вереском влізла у воду. Тома наслідувала її приклад, і вже дві Сніжинки грілися в джерелі.