Розділ 8

— Уважно тебе слухаю, — варто зізнатись, йому таки вдається мене приємно вразити, щоправда, допоки не озвучує наступну фразу:

— Ми закохаємось, — з дурнуватою посмішкою дивиться на мій красномовний вираз обличчя, на якому написано, що він — ідіот. 

— Ти геній! Як я до цього не додумалась раніше! — готова прямо в цю секунду запустити у нього чимось важким, для прикладу стільцем, який саме в зоні досяжності моїх рук. Вони вже аж сверблять від нетерплячки.

— Зачекай, я ще не договорив. Ми змусимо їх повірити, що закохались. Гратимемо ті ролі, які нам роздали. Ти справді вважаєш, що вони були з нами чесними? Віриш у їх байку про ігри місяців? Це ж не потрібно бути провидцем, щоб зрозуміти, що потрапили до якихось ненормальних.

— Вони здаються більш нормальними, ніж дехто. Не стану вказувати пальцем. Ти думаєш, що повірять у цю маячню після того, як були свідками наших словесних перепалок? Та й те, що бачила за останні два дні підкуповує й змушує їм вірити.

— Якщо цим хотіла мене образити, то знай, що в тебе не вийшло. Я надто загорівся планом, який поетапно вибудувався в моїй голові. Впевнений, що в нас може вийти. Просто потрібно бути надзвичайно переконливими, зіграти так, щоб самим в це повірити, — навіть на відстані важко не помітити капосних бісиків, які танцюють в його очах.

 Ймовірно, падіння у сніг щось перемкнуло у його мозку, змушуючи змінити тактику й варто зізнатись, потенціал в цієї ідеї є. Та наступною фразою вже вкотре псує перше враження від пропозиції.

—  Можливо навіть доведеться спати в одному ліжку.

— І не мрій! — тепер його погляд стає по-лисячому гострим, вишукуючи слабке місце в моїй обороні.

— Ти ж хочеш якомога швидше повернутись додому? Якщо маєш інший план, із задоволенням його вислухаю, — вичікувально стовбичить переді мною. — Давай хоч спробуємо. Чого тобі боятись, коли між нами жодної симпатії? Це все тільки задля благої мети. 

— Гаразд, спробуймо, от тільки спати в одному ліжку я з тобою не буду, — сама не вірю, що погоджуюсь на цю авантюру із таким непередбачуваним напарником.

— Буде весело. Вони вважатимуть, що ми граємо за їх правилами, та насправді гратимуть за нашими.

— До речі ти цілуватись вмієш? — знову чергова порція шокової терапії, під дією якої рука мимоволі тягнеться за чимось важким.

— Що!? Тобі не здається, що ти забагато на себе береш? Та я краще жабу поцілую!

— Смаки в тебе незвичайні. Та якось з цим розберемося.

— Йди до біса! Цілуватись з тобою я не стану, навіть для більшої правдоподібності.

— Не хвилюйся ти так! Я можу тебе навчити, якщо ти досі ні з ким не цілувалась.

— Я цього не казала і не потребую твоїх послуг. Наставник знайшовся!

— Якщо передумаєш, можемо трохи потренуватись, — таки хапаю з приліжкової тумбочки порожню вазу й жбурляю у нього. 

Він із реготом пригинається, ваза влучає об стіну й розсипається на друзки. Сподіваюсь її вартість не спишуть на мій рахунок.

— Прибирати тобі, кохана, — визирає із-за дверей, провокуючи на повторне нищення чужого майна.

Замахуюсь вдруге вже стільцем, та цього разу таки йде, задоволено насвистуючи якусь мелодію.

 Ввечері прямую до ванної, щоб прийняти душ перед сном і навіть не підозрюю, що вже вдруге дам йому привід думати, що спеціально підглядаю. Крізь прозоре, запотіле скло помічаю його оголену дупу. Вона трясеться в такт мелодії, яку гучно наспівує, наче в себе вдома. Намагаюсь швиденько здиміти поки мене не помітив, та пізно.

— Кохана, це ти? Не хочеш приєднатись поки водичка ще тепла? — розсуває дверцята й заглядає крізь шпарину. Взагалі не розумію, як він почув, що увійшла. Як-не-як шум води повинен приглушувати інші звуки, а пара й конденсат на скляних стінках душової, мати б допомогти залишитись непоміченою.

— Ти мене, мабуть, переплутав з однією зі своїх дівиць, — бурчу у відповідь.

— Ти не знаєш від чого відмовляєшся. 

— Й знати не хочу! — розвертаюсь і виходжу з ванної кімнати. — Невже важко було зачинити за собою двері? — бубоню вже в коридорі.

 Щось мені здається, що я ще не до кінця усвідомлюю на що підписалась. І ще мені не дає спокою думка про те, як та зимова трійця зрозуміє, що ми таки закохались. Як будуть перевіряти? Сумнівно, що повірять й поведуться на нашу виставу, але спробувати все ж варто. Вдома можна буде забути за Дена й спокійно освіжитись перед сном. 

 Повертаюсь до кімнати й залажу у ліжко, загортаючись у ковдру. Стає якось аж надто прохолодно. Одразу пригадується одне з вмінь Лютого, яке б мені зараз стало у пригоді. Тепло, яке тоді розливалось моїм тілом було настільки приємним, що здавалось, наче чиїсь гарячі руки торкались кожної клітинки, запалюючи в них полум'я.

 Важко сказати в який момент втома бере гору і я засинаю, та прокидаюсь від того, що чиїсь руки облітають мою талію. Навіть не обертаючись, щоб ідентифікувати тіло позаду, руки знову тягнуться до чогось важкого. Я ж казала йому, що спати в одному ліжку ми не будемо! І крапка! 

— Доброго ранку, кохана, — роздається над самим вухом хрипкий, ледь сонний голос, у якому виразно чути знайому самовпевнену усмішку. Та він, бляха, знущається!