Розділ 6

— За останні декілька годин ти вже встиг розгнівити Санту, втратити прихильність дівчини, яка могла б тобі допомогти й відчув на собі ефект кріозаморозки. Ймовірно ти становиш більшу загрозу для власного життя, ніж ми усі разом взяті.

— Годі, у нас не так багато часу, — вкотре стає між ними середній із братів. 

 Зважаючи на попередній досвід спілкування з ним, боюсь, що зробить тільки гірше. Принаймні заспокоювати у нього не дуже виходить. Після його спроб ледь заїкатись не стала. 

— Думаю, найкраще в цій непростій ситуації почати саме зі знайомства.

— Невже заздалегідь не дізнаєтесь імен тих, кого плануєте викрасти? 

— Твоє безперервне базікання не допоможе нам повернутись, тому заткнись і дозволь їм усе пояснити, поки вони не передумали. Бо якщо це станеться, я позичу у Лютого перстень й цього разу спеціально щось тобі відморожу. Впевнена, він буде не проти, — навіть договорити не встигаю, як Лютий демонстративно починає стягувати його з пальця. Думаю, з ним було б простіше знайти спільну мову. Приємно, коли тебе хоч в чомусь підтримують.

Хлопець й справді на деякий час замовкає, та впевнена, що ефект цей тимчасовий.

— Я — Юля, починаю першою й вичікувально дивлюсь на нього.

— Ден, — чемно відрекомендовується у відповідь.

 На цьому моменті мені стає навіть трохи смішно, мабуть, все через стрес. Чомусь хочеться продовжити замість нього: “... і я алкоголік”.  Та стримую себе у задоволенні. Все ж додому хочеться більше.

— Зі мною ви вже знайомі, — наступним говорить Лютий. — А ці двоє — мої брати: Грудень, — вказує на того, кого відлупцювала й Січень, — переводить погляд на майстра моральної підтримки.

— А я — Санта Клаус з Північного полюса, — вже вкотре перебиває і те, що ще зовсім нещодавно стояв тут замороженим для нього не доказ. — До речі мені потрібно негайно повернутись додому, адже я не погодував своїх оленів.

— Почуття гумору тобі ще згодиться. Нам спочатку також весело було, поки доля не підкинула сюрприз у твоєму уособленні. Все повинно було бути легко, швидко й без зайвих жертв, а натомість тепер доведеться місяць виконувати чужу роботу. Адже є великі сумніви, що ви впораєтесь з поставленою перед вами задачею, — відповідає йому вже Січень.

— Можна конкретніше? Поки що я нічого не розумію. Яка робота? Яка задача? Яка мета всього цього божевілля? — не здається хлопець, вражаючи своєю наполегливістю, яка більше дратує, ніж допомагає.

—  Щороку напередодні Новорічних свят, ми граємо в одну гру. Це вже традиція.

— Я так і знала, — буркаю у відповідь.

— Це незвичайна гра й гравці кожного року можуть бути різними. Так ось цьогоріч до нас напросився Лель. 

— Не знаємо такого, та продовжуй, — додає хлопець, театрально вдаючи, що вірить.

— Впевнений, що ви про нього чули. Він ще той звідник. Йому б самому знайти собі пару, щоб не тероризувати інших. Нам й без того проблем вистачає. Минулого року програли Жовтню. Грудень змушений був поступитись йому своїм місяцем. Це вперше за довгий час цей місяць був аномально теплим. 

— А я то думаю, що за дивина. Вперше їздив мотоциклом взимку, а це ж виявляється  місяці в ігри грають. Вам не здається, що це занадто? Таких нісенітниць з народження не чув. Та якщо й так, ймовірно, що ігри — то не ваше. Аж надто часто програєте. Існують спеціалісти, які лікують ігрову залежність.

— Може, ти не перебиватимеш? Я ж наголосив, що це вже традиція, певний зимовий ритуал без якого не обходиться початок зимового сезону, — обурюється вже Січень. Цей хлопець кого хочеш до сказу доведе. — Отже, на чому я зупинився? 

— Переходь одразу до головного, інше їм знати не обов'язково, — підганяє його Лютий. Ймовірно, що саме він і є головним винуватцем нашого перебування тут.

— Ви залишитесь в цьому будинку, поки не закохаєтесь, — говорить це саме тоді, коли я вирішую зробити ковток гарячого какао. 

— Ви геть збожеволіли? — обурююсь першою, відкашлюючись. — Ми так не домовлялись.

— Тільки так ви зможете повернутись, тому вам потрібно дуже постаратись.

— Та ви жартуєте. З ним почуття? Які? Окрім хіба що почуття жалю до себе?

— Ой, та про тебе взагалі мовчу. Хто у твоєму віці такі піжами носить?

— Ти щось маєш проти оленів, чи вони просто схожі на твоє фото в паспорті, яке тебе так дратує?

— Схоже, цьогоріч ми добряче влипли й тепер доведеться цілий місяць працювати замість Пернатого. Свою роботу виконувати, ще і його, — підсумовує Січень.

— Дай їм шанс. Можливо тільки здається на перший погляд, що все так безнадійно. Хоча… ні, ми таки влипли, — зрештою погоджується Грудень.

— Ви обіцяли мені іншого напарника, та не говорили, що доведеться закохатись. Мені зараз не до справ сердечних. Спочатку потрібно хоча б навчання завершити.

— Хіба для цього потрібен спеціальний час? — стає ніяково від чотирьох пар очей, які тепер вичікувально дивляться на мене.

— Не думав, що все так запущено, — присвистує День.

— Ти краще б взагалі мовчав! В тебе викривлене сприйняття цього почуття. Впевнена, що ти ніколи нікого не любив більше, ніж себе.