8

- Певно на вечірку зібралися? - Запитує таксист та вириває мене з роздумів, у яких я налаштовую себе на гарну співбесіду. Плювати, хто там буде напроти мене під час неї, чи секретарка, чи прибиральниця, чи сам Господь Бог, для мене головне вибити робоче місце у цій фірмі. Бо якщо вийде попрацювати тут хоча б якийсь рік, й тим паче на такій посаді, то надалі переді мною відкриті всі двері подальших класних компаній у нашому місті. А то й у всій країні, адже цей Олег Валерійович і справді має одну з провідних та сучасних компаній.

- Та ні, на співбесіду, - без задньої думки відповідаю мужичку, і намагаюся витиснути з себе посмішку заради пристойності, хоча я б точно вибрала пункт, де він просто буде мовчати та якомога скоріше довезе мене до потрібної будівлі.

- Ааа, на співбесіду, - таксист у відповідь видає мені посмішку, тільки от вона якась сальна, там і натяку немає на пристойність, яку я хотіла побудувати між нами. А головне - окидає мої голі ноги таким поглядом, ніби з секунди на секунди збирається зупинити машину та переміститися на задні сидіння, адже там набагато цікавіше...

Мужик всім своїм виглядом показує, що він прекрасно зрозумів яким "способом" я зібралася проходити цю співбесіду. І що я точно не мізками збираюся покорити моє можливе майбутнє керівництво.

Відводжу очі до вікна, щоб не бачити цю нахабу, і водночас натягую цю чортову сукню якомога сильніше на колінка, щоб приховати мої ноги, які через те, що ще й сидіння в цьому автомобілі доволі високі, оголилися доволі таки провокаційно. 

Ну і Стася, ну і помічниця чортова! Отримає вона в мене добрячої прочуханки за цю бісову пораду! Як би та співбесіда не минула, чи nj погано, чи то добре, але я їй цього не пробачу. Змусила мене натягнути найкоротшу сукню, яка тільки була у моєму арсеналі та з мотиваційними вигуками "посада вже твоя, можеш навіть не сумніватися", виштовхала за двері. А оскільки у мене не залишалося часу протестувати проти дій подруги, то довелося викликати таксі та їхати на потрібну адресу у тому вигляді, в якому я знаходилася. 

Де я купила цю сукню? Задля якої події? Чи думала я мізками в той момент, коли я придбала цей витвір мистецтва?

Оскільки їхати ще хвилин десять так точно, то вирішую згадати, де я її придбала, і буквально невдовзі до мене доходить, звідки ця сукня взялася у мене в гардеробі. Я купила її спеціально, щоб позлити матір тоді, коли у нас з нею була чергова суперечка, і я хотіла їй довести, що я вже доросла та самостійна людина. Ну що ж, що я можу сказати? Що тоді дурепою була, що зараз нею і залишилася, адже підіймаюся наразі по сходинках і на кожній з них цей шматок тканини підіймається так високо, що кожна особа чоловічої статі, яка зустрічається на моєму шляху, так і пропалює мене вбивчим поглядом у спину. Сукня то дає розігратися уяві...

На щастя, в коридорі біля потрібного мені кабінету я виявляюся одна, тож не привертаю зайвої уваги й можу помістити свою п'яту точку на стільчик так, щоб дещо охолонути після цього квесту. Квесту неймовірного сорому та загальної уваги. 

Щиро сподіваюся, що син Олега Валерійовича не подумає нічого такого крамольного, коли побачить мене у цій відвертій сукні. Хтозна, що цей син за фрукт такий. Можливо він зрозуміє мої натяки, які не мали бути натяками, і запропонує "заслужити" це робоче місце. Чи то навпаки виявиться дуже затиснутою людиною, яка не допускає такої поведінки з боку можливих підлеглих свого батька і відправить мене на три веселі букви. Ну тобто додому. До сина та до Стасі, яка має отримати по заслугах за свою "неймовірну" пораду.

Змушує себе перемикнути увагу на розглядання інтер'єру цієї будівлі й оглянути все навколо й навіть уявити, як я кожного дня приходжу в цей офіс та працюю не покладаючи рук заради щасливого майбутнього мого малого, ну і свого звичайно. Вирішую, що якщо все мине добре й мене все-таки затвердять на цю посаду, то це буде мій новий етап в житті, де я спочатку трішки стану на ноги, а потім подумаю про влаштування свого особистого життя. Все ж таки час йде, я не стаю молодше, а сину як ніяк потрібен батько, тож мені вже не здається ідея з кимось познайомитися такою поганою. Навпаки - кохання це добре, кохання мотивує та надає крила. Це дуже світле й прекрасне почуття.

Наділяю себе таким оптимізмом, так сказати візуалізую ці мрії, і навіть посмішка виникає на моїх вустах від цих думок, але це триває буквально до тієї миті, як на горизонті з'являється ВІН. Ходячий жах з минулого... Котрий в цю мить впевнено крокує в мою сторону...

Доля, чуєш мене, а тобі як там нормально зверху знаходитися? Чи де ти там знаходишся, чорти б тебе побрали! Смішно тобі, еге ж? Підлаштувала мені таку западню, і сидиш собі там тихесенько та смієшся досхочу, так? Що я зробила тобі такого поганого, що ти так знущаєшся наді мною? Де я, чорт візьми, так сильно провинилася? 

Певно якось негоже спілкуватися з тим, чого не існує, бо так можна дуже скоро й у божевільню потрапити, але що ще мені залишається робити, якщо кошмар з минулого повертається у моє життя та нагадує про себе тоді, коли я ледве змогла про нього забути? Тоді, коли я залишила його в минулому і надіялася на прекрасне майбутнє? Але схоже це все може дуже швидко змінитися, якщо ВІН знову з'являється на горизонті мого життя...

- Проходимо в кабінет! Негайно! - Цей кошмар проходить повз мене буквально в пів метра, а то й менше і наказним тоном промовляє до моєї постаті й не залишає ні найменших шансів на те, що можливо Денис випадково з'явився в цій будівлі та в цей час. Мужик не дивився на мене, поки крокував собі, бо щось старанно тицяв на своєму телефоні, я це прекрасно бачила, адже була поглядом прикута до його силуету, як то хом'як, який дивиться на удава й очікує з секунди на секунду на свою смерть...

Може ну його? Може плюнути на це все та тікати додому плакати в подушку через те, що моїм мріям не доля збутися і надалі працювати собі в аптеці?Взяти сьогодні собі величезне відерце морозива і весь вечір просидіти над ним вгамовуючи свій шлунок і розпач солодощами, а завтра як завжди рано-вранці прокинутися на свою звичну роботу та займатися своїми звичними речами?