В тиші вечора, в теплій імлі,
Я думаю про тебе, й час сповільнює дні.
Кохання, яскраве колись, тепер зникло вночі,
Як зірки, що згасають при ранковій зорі.
Твій голос, мов шепіт на вітрі легкому,
Тепер, переслідує серце в спогаді сумному.
Ми танцювали у мріях, у радості, в вогні,
Але тепер нас повʼязують втрачені бажання одні.
Одна сльоза, важкий зітх,
Я дивлюся, як кохання відходить у міф.
Та навіть у цьому безмежному смутку,
Я любитиму тебе крізь кожну мить.