І Частина Осінь 2016 рік І Розділ Вересень 2016 рік 1 Глава

                                                                                                                                                          Лиш сіра метушня навколо

                           Немає їй кінця і краю.

                                       І відчай душу й тіло ломить,

                                 А смуток думи огортає…

                                              Можливо, десь є промінь сонця,

                              Що подолає всі незгоди,

                                     Любов’ю й ніжністю своєю

                                    Він змінить у житті погоду…

                                                                        (Оксана Грицина)

     Осінь… Похмуре небо, проливні дощі, що навіюють апатію та депресію. Холодний вітер, що пронизує усе тіло. Сирість, сірість та сум… Непроглядні тумани та їдкий дим спаленого листя…

        Вона ненавиділа цю пору року, адже в її душі осінь тривала круглорічно. У свої тридцять шість  років  Софія відчувала себе морально виснаженою. Їй не хотілося нічого, всепоглинаюча депресія охопила її. Хоча ніхто б і не подумав, що в неї якісь проблеми, чи вона не задоволена життям, адже у неї все добре, усе, як у всіх… Сім’я, чоловік, дочка, робота. Чого ж ще бажати? А й справді, чого? Та інколи, прокидаючись вночі, у голову лізуть різні думки. Вони, як таргани, виповзали із своїх сховок та безперешкодно снували усюди.

      Так, у неї все є… Але завжди є те кляте «але», яке не дає спокійно жити й постійно навіює негативні думки…

         Так, у неї є чоловік, з яким вони вже прожили в шлюбі чотирнадцять років. Він, напевно, ще кохає її, а можливо це вже просто звичка, адже вже дуже давно немає між ними тієї іскри, що колись спалахувала у їхніх поглядах. Слова кохання промовляються все рідше і то, як просто завчена фраза без щирих почуттів та емоцій. Про романтичні вчинки, то взагалі мова не йде, вони просто відсутні, а так би хотілось побільше пристрасті, почуттів, емоцій… Можливо хтось і скаже, що усе це примхи й нікому не потрібні забаганки, але вона вважає, що заслуговує на зовсім іншу поведінку та ставлення по відношенню до себе.

        Так, у неї є дочка, школярка у восьмому класі. Вероніка зараз у такому цікавому віці, що не раз добряче псує їй нерви своїм мінливим настроєм та підлітковими принципами. Проте вона її єдина втіха та розрада.

        Окреме питання – робота… Касир в супермаркеті, просто «межа мрій та фантазій»! Це ж треба було стільки років відмінно вчитися на економіста, щоб тепер стояти за касою в магазині. Та, що ж  поробиш, роботи немає, тому виходимо з того, що є…  Робота по змінах, до та після обіду і є один вихідний. Вона вже звикла до такого ритму життя, до цієї буденності та сірості, але бували моменти, що чаша терпіння переповнювалася й виливалася гіркими сльозами на самоті.

        Софія розкрила ненависну парасолю й вийшла під стіну холодного дощу. Вона поспішала на роботу, вправно переступаючи та перестрибуючи калюжі брудної води. На пішохідному переході її мало не збила якась крута іномарка.

- Зовсім осліп! – розлючено крикнула вслід автомобілю. Вона оглянула заляпану брудом куртку й ще більше розлютилася, - «Ну от, ще й оббризкав болотом! Ідіот!»       

        Прийшовши на роботу, Софія швидко забігла в підсобку почистила плями бруду та переодяглася в уніформу, сіру футболку з логотипом супермаркету та пов’язала на шиї зелену косинку з  таким же логотипом. Вона злегка поправила зачіску  та макіяж й вийшла в торговий зал, щоб змінити напарницю за касою.

- Привіт, Олю! – привіталася з касиркою, - Як справи?

- Спокійно, людей не дуже багато, - відповіла та.

- Напевно, через дощ, там ллє, як з відра.

- Ох, то мені зараз під той дощ… - сумно зітхнула Оля, - Ну, я пішла.

- Бувай! – промовила Софія.

     Час пролетів швидко, близько сьомої години вечора людей побільшало, адже усі поверталися з роботи і обов’язково заглядали в магазин. Їхній супермаркет працював до десятої години ночі, тому перерахувавши гроші та закривши касу, Софія з чистою совістю відправилась додому.

      Дощ вщух і сире повітря наповнювала легені. Вона йшла нічним містом… Подекуди прогулювались закохані пари, яким добре разом при будь-якій погоді, компанії студентів окупували лавки й вигравали на гітарі та співали пісні. Ось стара бабуся вигулює свого собачку, а заклопотана матуся біжить в аптеку за ліками для хворої дитини. Усе, як завжди…

     Софія вирішила пройтися після восьмигодинного сидіння за комп’ютером і повільно йшла вулицями міста. Вона поринула в свої думки, чомусь пригадалась недавня сварка з чоловіком. А все розпочалося, як завжди, з банальної дурниці…

Олег повернувся з тижневого відрядження і на вихідні вирішив поїхати на рибалку з друзями. Софія розлютилася не на жарт, адже його не було цілий тиждень і на вихідні, коли усі вдома й можна провести час з сім’єю, він знову залишив їх заради друзів, з якими бачиться кожен день на роботі. В результаті сварки, вони вже три дні не розмовляють і вдома панує напружена ситуація.

         Жінка вдихнула холодне повітря й щільніше обхопила себе руками. Як же їй остогиділо це все…  Ця постійна рутина, нескінченна хатня робота, перехідний вік у доньки, проблеми з чоловіком, ненависна робота та ще й в додаток до усього противна осінь!