Сміх з висоти

У маленькому містечку, де всі знали один одного, жив Петро, якого всі охрестили "курдупелька". Чому? Та тому, що його зріст був таким, що, коли він стояв на тротуарі, здавалося, що він змагається з бордюром на звання "найнижчий об’єкт у місті". Але Петро не зважав на це. Він завжди сміявся з власного зросту, адже вважав, що маленькі люди мають великі серця, а також безмежну кількість жартів. Одного ранку, прокинувшись, Петро вирішив, що настав час змінити своє життя.

---Чому б не спробувати свої сили в конкурсі талантів?" — подумав він, стиснувши кулаки, як справжній герой. Його мрія була проста: стати зіркою, яка зможе смішити людей і, можливо, навіть отримати безкоштовну порцію вареників від бабусі Оксани.

Коли настав день конкурсу, Петро, одягнений у свій найкращий костюм (який, до речі, був на два розміри більший), вийшов на сцену. Зал був переповнений, і всі з нетерпінням чекали, що ж скаже цей маленький чоловік. Петро глянув на глядачів і, зібравши всю свою сміливість, почав.

---Доброго вечора, дорогі друзі! Мене звуть Петро, але ви можете називати мене 'курдупелька'! Це ж так мило, правда? Я тут, щоб довести, що навіть маленька людина може мати великі мрії! Наприклад, моя мрія — дістати з верхньої полиці банки з варенням, але, на жаль, я не маю стільки зросту, щоб дотягнутися до них!

---Зал вибухнув сміхом. Петро продовжував, розповідаючи кумедні ситуації зі свого життя.

---Ви знаєте, коли я ходжу по вулиці, то завжди відчуваю себе, як супергерой. Я намагаюся не втратити обличчя, коли проходжу повз вітрину. З одного боку, я виглядаю як 'недозріла' версія супермена, а з іншого — як його маленький брат, який забув, де залишив свій плащ!" .Зал знову вибухнув сміхом, а Петро відчув, як його впевненість зростає з кожною жартівливою реплікою.

---А ще, коли я намагаюся вписатися в натовп, мені завжди доводиться підстрибувати, щоб побачити, що коїться попереду. Я, напевно, єдиний, хто отримує зарядку щодня просто для того, щоб не пропустити, як йде автобус! Усмішки на обличчях глядачів ставали все ширшими, і Петро зрозумів, що його жартівливі історії справді знаходять відгук у серцях людей.

--Знаєте, у мене є мрія — я хочу стати таким же знаменитим, як Котигорошко! Хоча б для того, щоб отримати безкоштовну  порцію вареників від бабусі Оксани! Але, як ви всі знаєте, моя справжня суперсила — це вміння смішити інших!"

Петро закінчив свій виступ бурхливими оплесками, і глядачі не могли стримати сміху. Він відчував себе на вершині світу, адже на сцені він був не просто "курдупелькою", а справжньою зіркою!

Коли він зійшов зі сцени, його обійняли друзі та сусіди. Бабуся Оксана підійшла до нього з усмішкою: --Молодець, Петрику! Ти справжній артист! І, звісно, ти заслужив свої вареники!

З того дня Петро зрозумів, що його зріст — це не перешкода, а можливість дивувати людей своїм гумором та добрим серцем. Він став популярним у містечку, і його жартівливі історії ходили з уст в уста. А ще він завжди отримував свої улюблені вареники від бабусі Оксани, адже тепер він був не просто "курдупелькою", а справжнім героєм серед друзів!