16. Володар Скеле-Тон

За сигналом Мурзика Розумник і Альтер наблизилися до прилавка, проводячи дистанційне сканування артефактів.

Рак-Ду увімкнув аналізатор і почав повільно водити ним над контейнерами.

Фрагмент штучного інтелекту, а точніше кристал-процесор і вбудована пам'ять. А це той самий глаукус у стані анабіозу, - визначив Рак-Ду. Дуже цікаво, яка інформація в них збереглася.

Раптом відчинилися вхідні двері, і в приміщення лавки зайшов старий пошарпаний скафандр-екзоскелет, з відкритим шоломом, з якого був видний череп, з надітим на нього металевим обручем. За спиною в нього висів величезний дворучний меч, а на поясі легкий бластер. Його супроводжували ще п'ять скафандрів-екзоскелетів, тієї ж моделі, але ще більш пошарпаних, і в повністю закритих шоломах. Двоє з них були озброєні важкими бластерами і чимось на зразок одноручної булави, а троє мали легкі бластери й одноручні мечі.

Володар Скеле-Тон, - здивовано промовив торговець Жад-Дiн, вклонившись прибулим. Схоже, що його параноя вкотре виявилася чудово працюючою інтуїцією.

А тим часом Володар Скеле-Тон вийняв свій меч.

Лейтенант ремонтної служби Паса-Тiш сидів у кріслі оператора малого ремонтного комплексу. Він практично не залишав це крісло останні дві сотні років, з того самого моменту, коли величезний згусток плазми потрапив у будівлю, перетворивши малий ремонтний комплекс на оплавлені руїни, стіни яких були вкриті зеленуватим склом, схожим на пляшкове.

Силовий щит зберіг життя двом десяткам ремонтників і космодесантників, чий посадковий апарат ремонтувався в комплексі. Але променева хвороба завдала непоправної шкоди їхньому здоров'ю, вони гнили живцем. А потім настала смерть. Але навіть це не завадило бійцям, що були на службі, виконувати свій обов'язок. Завдяки встановленим нейромережам і нейроімплантам на силу й інтелект, а також наявності в деяких бойових скафандрів-екзоскелетів, померлі бійці продовжували нести свою службу. Нехай їхня поведінка визначалася штучним інтелектом, роль якого взяли на себе нейроімпланти й нейромережі, а природні м'язи їм замінило нановолокно, але зі своїми обов'язками вони справлялися досить непогано. Для спілкування з живими використовувалися вбудовані в скафандр-екзоскелет мікрофони, на які надходив сигнал з нейромережі, а для тих, у кого не було екзоскелета, мікрофон кріпився під верхньою щелепою. Очі замінили відеокамери. А вуха - мікрофони. Тільки лейтенант Паса-Тiш, який за життя був слабким псіоном, зумів зберегти свою особистість. Радіоактивне зараження протягом кількох років вщухло. А патрулі не мертвих, спочатку зомбі, а потім, коли їхня плоть остаточно зруйнувалася, скелети, по мірі можливості, очищали околицю від небезпечних чудовиськ, частина з яких були мутантами, а частина під час війни використовувалися як біологічна зброя. Проти мутантів бластери були досить ефективні, але їхній заряд швидко закінчувався, тож довелося переозброїти свій загін саморобною холодною зброєю. На щастя, як хорошої сталі, так і інструментів для її обробки було більш ніж достатньо. Часи були неспокійні, і Паса-Тiш дозволив біженцям будувати житла навколо адміністративної будівлі малого ремонтного комплексу, всередині зовнішньої огорожі. Так виникло поселення, яким керував лейтенант Паса-Тiш, або Володар Скеле-Тон, так його з часом стали називати місцеві жителі, які оселилися навколо ремонтного комплексу. Наявність жителів, більшість з яких спеціалізувалися на пошуку древніх артефактів, була вигідна для малої ремонтної майстерні, що відчувала брак запчастин, а жителям було вигідно мати поруч сильних бійців, які захищають їх від монстрів. Добре, що з продуктами харчування для поселення не було особливих проблем. Крім звичайних, капусти, моркви, ячменю, кукурудзи, а також ананасів і бананів, що росли в теплицях, росли ще курячі дерева, плоди яких, якщо їх зварити чи посмажити, за смаком нагадували курку. Але найбільше вражали дерева, на яких росли шоколадні батончики, в обгортці, схожій на вощений папір. Паса-Тiш, як і його гвардія, не потребував їжі, і про смак продуктів міг судити тільки за спогадами й з розмов, але іноді зривав з дерева шоколадний батончик і намагався, ні, не з'їсти його, а відчути майже забутий смак шоколадного батончика, що час від часу йому вдавалося. Те саме час від часу робили і його бійці. Майже двісті років тривала безперервна рутинна служба, і здавалося, що нічого більше не може змінитися. Але з учорашнього дня Паса-Тiш відчув зміни. Все почалося з того, що нейромережа, за допомогою якої він майже два століття безуспішно намагався підключитися до галонету, раптом пискнула, і спливло повідомлення «підключення до галонету встановлено». Паса-Тiш відкрив карту місцевості, яка оновилася вперше за дві сотні років. Потім він кілька разів помітив, що активувалися портальні врата на розташованій поруч станції-фортеці. А потім, що ще більш дивно, з'явилися робочі портальні врата поруч зі будівлею малого ремонтного комплексу.

І останнє за часом, але не за значущістю. На супутниковій карті з'явилося зображення двох корон з написами «Барон Макар» і «Барон Мурзик», які прямували до лавки торговця Жад-Дiна.

Лейтенант ремонтної служби надіслав через нейромережу сигнал-команду своїм підлеглим вийти на шикування. І за п'ять хвилин уся його гвардія вишикувалася в ремонтному ангарі, який пустував і останні двісті років використовувався як плац. Паса-Тiш оглянув свою грізну армію. П'ять скелетів у пошарпаних скафандрах-екзоскелетах. І сім скелетів, три з яких були в порваних комбінезонах, а решта четверо повністю голі, абияк зібрані з пошкоджених бійців, озброєні легкими кийками. Слабкі штучні м'язи з нановолокон не дозволяли одягнути їх у звичайну сталеву броню. Це все, що залишилося від загону в півсотні бійців і ремонтників за двісті років боїв. Так, вони були мертві, і вбити їх було практично неможливо, але монстри й мутанти дуже часто виводили з ладу ходячих мерців, зібрані рештки яких майже всі лежали на складі, але ресурсів для їхнього ремонту практично не було.