2. Найбагатший кіт у місті

Микола, охоплений страхом, біг куди очі бачать, і, вкотре зупинившись перепочити, виявив, що погоні за ним не чутно. Озирнувшись, Микола помітив дерево з дуплом, у якому міг розміститися кіт. Вирішивши, що це цілком надійне сховище для нього і вкрадених грошей, він швидко заліз у дупло. Дупло було затишним і захищало від нічної прохолоди. Микола розслабився і, трохи заспокоївшись, шкодував про свою дурну поведінку й жадібність, але, як то кажуть, потяг уже пішов. Із запізненням він зрозумів, що особливої потреби бігати в тілі кота не було, достатньо було сховати золотий годинник і гроші, повернутися у своє тіло, надавши погоні ловити кота, а потім, коли метушня вщухне, повернутися й забрати здобич. Він не мав потрібного досвіду, тому план був погано продуманий, а його виконання взагалі нікуди не годилося. Ейфорія і самовпевненість були надто сильні, щоб замислитися про можливість невдачі, та й страх сильно затуманив йому голову. Але Микола сильно втомився, і сам не помітив, як заснув, зручно вмостившись у дуплі.

Вранці, усвідомивши, що перебуває в тілі кота, і яким чином він потрапив у таке кепське становище, Микола спробував вийти в астрал, але спроба не увінчалася успіхом. Миколу не полишала надія, що йому наснилася пожежа, що коли він повернеться на дачу і опиниться біля свого залишеного фізичного тіла, то зможе в нього увійти і все буде добре. План був простий: повернутися додому і шукати спосіб повернутися у своє тіло.

Ненадовго він замислився, чи варто брати з собою гаманець, і вирішив залишити його в дуплі, справедливо розсудивши, що зможе потім повернутися за ним. Відкинувши сумніви, кіт вирушив додому. Побоюючись можливої небезпеки, Микола уважно оглядав дорогу і подовгу затримувався в усіх місцях, де його було важко помітити, і, нарешті, він підійшов до свого будинку.

Замість будинку він побачив догорілі вуглини, а від його тіла не залишилося навіть кількох обгорілих кісток. Кошмар, що наснився вночі, виявився страшною реальністю.

Новоявлений кіт валився з ніг від утоми. Давалося взнаки перенесене фізичне й емоційне напруження. Йому потрібно було відпочити. Крім того, він страждав від голоду, а на попелищі, що залишилося від будинку, нічого їстівного не залишилося. Звісно, можна було спробувати впіймати птаха чи мишу, але Микола не вмів полювати, та й перспектива харчуватися сирим м'ясом дрібних тварин не тішила.

Я, напевно, найбагатший кіт, але який толк із пачки доларів, якщо я навряд чи можу їх витратити? - подумав Микола. - Тепер залишається знайти людину, з якою я міг би спілкуватися, і яка допомогла б мені. Судячи з того, скільки оголошень у газетах про практикуючих екстрасенсів, це не повинно бути особливою проблемою.

Але кому я можу довіряти? Хто може мені допомогти?

Перед Миколою постала неприємна перспектива провести решту життя в котячому тілі. Становище здавалося безвихідним.

Тим часом почуття голоду нагадувало про себе. Своїми новими чуттями кіт виявив під деревом, що росло неподалік, мишу. На його голодний погляд вона була досить велика й угодована, і цілком могла б задовольнити його голод. Людські забобони якийсь час навіювали йому відразу до такої апетитної миші, але тривало це недовго, коли голодні спазми вкотре стиснули його шлунок, Микола вирішив, що миша цілком їстівна. Долаючи відразу, і підганяємий невгамовним голодом, Микола почав підкрадатися до своєї здобичі. Коли до передбачуваної жертви залишалося всього лише два котячі кроки, і в передчутті можливого обіду рот мисливця наповнився слиною, миша, яка сиділа нерухомо, копирсаючись в опалому листі, не помічаючи мисливця і не підозрюючи про уготовану їй долю, раптом несподівано побігла.

Микола кинувся за нею. Він здійснив чудовий стрибок, який мав забезпечити впіймання миші, але, на жаль, миша вивернулася, а Микола, підганяємий мисливським азартом, вдарився головою об незрозуміло звідки взявшийся стовбур дерева. В очах у нього потемніло і лише кілька хвилин потому незадачливий мисливець прийшов до тями. Звісно, миші вже й слід прохолов.

Через якийсь час йому знову вдалося виявити здобич. На нижній гілці дуба сидів голуб і приводив до ладу своє пір'я. Кіт видерся на дерево і почав підкрадатися до птаха. І знову, в останню мить, коли до здобичі залишалося зовсім трохи, птах перелетів трохи вище. Відстань до птаха здалася невеликою, і кіт стрибнув. Микола знову не розрахував свої сили. Гілка під ним захиталася, і, не втримавшись на ній, він упав на землю. Впав він не на лапи, як падають усі нормальні коти, а на спину. На щастя, було не дуже високо, і він відбувся лише легким забоєм.

Сама лише думка почати нове полювання викликала жах. Тим не менш, його шлунок вимагав їжі. Вирішивши, що освоювати мисливські прийоми він буде якось наступного разу, Микола з відразою з'їв три невеликі печериці, що росли неподалік на купі гною. Звісно, голод він вгамував, але й остаточно переконався, що не бажає провести решту життя в лісі, здобуваючи прожиток полюванням, або харчуючись сирими грибами.

Згадавши, як люди ставляться до котів, Микола вирішив, що перший час можна прожити в якості домашнього улюбленця. Не викликало сумніву, що такий гарний кіт без труднощів зустріне розуміння і буде нагодований.

Він вирушив до найближчого дачного селища, сподіваючись здобути в людей їжу і притулок. Бажаючи скоротити шлях, він попрямував через порослий бур'янами пустир. Шлях виявився не надто зручним, Микола з відразою пробирався між целофановими пакетами, що висіли практично на кожній рослині, боячись наступити на скалку пляшки і порізати лапу. На щастя, все обійшлося. Розмірковуючи про те, що люди іноді могли б сильніше дбати про охорону навколишнього середовища, і враховувати інтереси диких тварин. Перейшовши поле, він виявив, що вийшов на півкілометра осторонь від мети. Урешті-решт, підійшовши до селища, він на свій подив виявив, що ніхто не поспішає його нагодувати. Всупереч його очікуванням, дачне селище, в якому зазвичай на кожному кроці зустрічалися дачники, які постійно дратували Миколу, наче вимерло, якщо не рахувати ланцюгових псів, які несподівано підбігали до паркану і гавкали на кота, що холонув від страху. Він пройшов більшу частину селища, перш ніж помітив літню жінку, яка годувала курчат, і, судячи з усього, любила тварин. Надія і радість переповнили його душу. Нарешті він знайшов того, хто його нагодує і приголубить. Не звертаючи уваги на пса, що гавкав, він проліз крізь дірку в паркані і наблизився до господині. Але на нього знову чекало розчарування.