1. Дев'ять життів замало

Микола прокинувся на світанку від пташиного співу. Все тіло боліло. Йому наснився кошмар, у якому він тікав від ворогів. Цей кошмарний сон був одним із тих, у яких рятуєшся втечею від якогось жаху і водночас не можеш рухатися достатньо швидко.

Розплющивши очі, він побачив, що перебуває в якійсь печері. Печера нагадувала дупло гігантського дерева, її стіни вкривала трухлявина, але, наскільки він знав, поблизу не могло бути таких великих дерев. Він не впізнав те місце, де прокинувся, і не міг одразу згадати, як у ньому опинився. Вражений розмірами дупла, в якому можна було вільно лежати, він оглянув свій прихисток. Поряд із ним лежала шкіряна валіза (чи щось дуже схоже на валізу) дивного вигляду і без ручки. Підштовхуваний цікавістю, він простягнув руку до валізи, бажаючи відкрити її. Валіза була наповнена якимись картонними плакатами зеленого кольору з портретами американських президентів, дуже схожими на долари, але значно більшими за розміром. Як дивно на їхньому тлі виглядає рука... він придивився і закричав від жаху. Замість руки він побачив котячу лапу, замість крику він почув оглушливе котяче нявкання, а придивившись до валізи, зрозумів, що це був гаманець із доларами. Він був багатий. Але володіння кругленькою сумою його не радувало. Те, що йому здалося сном, виявилося реальністю.

Тепер він згадав події вчорашнього вечора.

Микола Крильцов лежав на старому дивані й курив. Сьогодні він відзначав найсумніший день народження у своєму житті. Тридцять три роки. Можна сказати, вік Христа. Так тужливо йому не було ще ніколи. Ні дружини, ні друзів, ні роботи. За вікном темніло. Він відклав газету, на першій сторінці якої була фотографія дружини «підприємця» Хамишева, в діамантовому кольє, вартість якого не була вказана, але, як він підозрював, не менше ніж пів мільйона доларів. Як повідомляв газетний репортаж, Аліна Хамишева влаштувала благодійний прийом на користь безпритульних дітей. Звісно, він добре знав Аліну, більше того, він колись був закоханий у неї, але вона довго морочила йому голову, а потім вийшла заміж за успішного «бізнесмена» й народного депутата. Цього «бізнесмена» він теж знав непогано. Він згадував, як його доволі прибутковий (і майже чесний) бізнес із лікування людей екстрасенсорним методом накрився завдяки старанням рекетирів із банди Хамишева, який на «Мерседесі» підставився під його «таврію», куплену в кредит, після чого виставив величезний рахунок за ремонт. Згадував, як його машина, що стояла у дворі багатоповерхівки, раптом «самочинно спалахнула внаслідок неправильної експлуатації», як було зазначено в експертному висновку. Після чого йому, щоб погасити кредит і борги, довелося продати успадковану від батьків квартиру і переселитися на стару дачу, збиту з гнилих дощок, розміром два на три метри й таку, що складалася з однієї кімнати, куплену в приміському садівництві в рахунок погашення боргу померлих господарів дачі. Так склалося, що заміський будинок Хамишевих був неподалік, кілометрів за два, якщо йти навпростець через пустир. Цей будинок, більше схожий на фортецю, стояв осторонь, був обгороджений високим парканом і охоронявся озброєною охороною, що робило його недоступним для стороннього.

На цьому вечір «приємних» спогадів не закінчився. Він думав про своїх бджіл, у яких вклав останні гроші.

Бджіл він вирішив завести після того, як був звільнений з посади старшого викладача психології місцевого вишу, оскільки різко скоротилося навантаження, а в Миколи закінчився контракт, як йому пояснила Наталя Петрівна, завідувачка кафедри: виш не може дозволити собі, щоб у ньому працювали неостепенені. У Миколи дисертація на здобуття ступеня кандидата психологічних наук була давно написана, але захист вимагав фінансових вкладень, приблизно в розмірі вартості хорошого автомобіля, а таких грошей у нього не було. Бджоли вимагали більше догляду, ніж розраховував Микола, а замість доходу більша частина бджіл, що полетіла в квітучі сади садівництва, які дачники обприскали від шкідників, отруїлася й вимерла.

Микола перебував у глибокій депресії, пов'язаній із фінансовими негараздами. Як казав Микола останнім часом, «якщо гроші міряти купками, то в мене тепер стабільна яма». В голові в нього постійно крутилися думки про самогубство.

Жодних прибутків, самі витрати з цими бджолами... - невдоволено пробурчав Микола.

А ця... тягає на собі таку цінність. Грошей кури не клюють. З жиру казиться. - Він все ніяк не міг заспокоїтися.

Кольє не виходило йому з голови. Контраст між власними злиднями та чужим багатством просто дратував.

Ех, мені б це кольє... - мрійливо промовив Микола.

Продав би і в Ялту, або в Туреччину...

І гори синім полум'ям усі ці бджоли.

Настрій був зіпсований остаточно. Він згадав, що в холодильнику має стояти пів пляшки коньяку, що залишився з кращих часів. Не поспішаючи, він дістав із холодильника коньяк.

Коньяк добре закушувати лимоном... - пробурмотів він, оглянувши вміст старого ще радянського холодильника «Дніпро», дверцята якого перекосилися від часу і постійно відчинялися. Щоб холодильник можна було зачинити, Микола прикрутив на дверцята гачок. Холодильник не вмикався вже пів року і містив у собі, крім коньяку, пів булки засохлого нарізаного батона, майже наполовину повну літрову банку смальцю та кілька цибулин. Продукти Микола тримав у холодильнику через те, що на дачі була навала тарганів.

Ну нічого, будуть бутерброди зі смальцем і цибулею, під коньяк чудово підійде.

Зробивши кілька бутербродів і прихопивши пляшку з коньяком, він вирушив на свій диван. Чарку він брати не став, розсудивши, що чудово може випити й з горла. Через якийсь час, коли на денці пляшки залишилося на пару ковтків шляхетного напою, його настрій трохи покращився.

А життя ж налагоджується, - подумав Микола.

Раптом Микола згадав про рецепт зілля, яким користувалися відьми, вирушаючи на шабаш. Про це зілля він якось прочитав у старій книзі з окультизму, і воно надовго засіло в нього в голові. Ще б пак, мажешся цією гидотою - і можеш спокійно вийти в астрал або обернутися на кого завгодно, у вовка, наприклад, або на ворону, як у Карлоса Кастанеди.