Смерть не жартує

Людина без минулого

Розділ 12.

Еліас сидів у темряві й дивився на власні руки.
Він пам’ятав кров.
Пам’ятав крики.
Пам’ятав двері, які не міг відчинити.
І Деніела, що дивився на нього з підлоги.
Але найстрашніше було інше.
Він пам’ятав голос Марка.
«Еліасе, не роби цього!»
Потім — постріл.
І тиша.
— Ти згадав, — промовив чоловік у масці.
Еліас підняв голову.
— Я хочу знати правду.
— Правда — це розкіш, яку не всі можуть собі дозволити.
— Я не жартую.
— Я теж.
Чоловік поставив на стіл фотографію.
На ній маленький Еліас сидів на лікарняному ліжку. Поруч стояв Томас Вейл.
— Твій батько не загинув у ДТП, — сказав незнайомець.
Еліас завмер.
— Що?
— Ти ніколи не знав свого справжнього батька. Томас Вейл був не просто слідчим. Він був людиною, яка дала тобі нове ім’я.
Еліас відчув, як у нього почало паморочитися в голові.
— Хто я?
Чоловік у масці нахилився до нього.
— Ось це, Еліасе, найцікавіше запитання.
Він зняв маску.
Еліас перестав дихати.
Перед ним стояв чоловік із фотографії.
Той самий дорослий чоловік, якого Марк бачив у підвалі.
Той самий, якого всі вважали зниклим.
Деніел Морроу.
Він був живий.
І він усміхався.
— Привіт, брате, — сказав Деніел.
Еліас не зміг вимовити жодного слова.
Деніел нахилився ближче.
— Ти справді нічого не пам’ятаєш?
Еліас похитав головою.
Деніел зітхнув.
— Тоді нам доведеться почати спочатку.
Він дістав із кишені стару фотографію.
На ній були двоє немовлят.
І під нею — імена.
ДЕНІЕЛ МОРРОУ.
ЕЛІАС МОРРОУ.
Деніел поклав фотографію на стіл.
— Ти не Рід, Еліасе.
Він нахилився до брата й тихо прошепотів:
— Ти мій молодший брат.
Пауза.
— І ти був тим, хто вистрілив у мене тієї ночі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше