Розділ 9.
О 01:36 ночі Марк Вейл зрозумів три речі.
Перша: його плече боліло так, ніби хтось намагався від’єднати його від тіла викруткою.
Друга: його напарник зник.
Третя: якщо Еліас Рід був мертвий, Марк особисто знайде його могилу, викопає труп і влаштує йому прочухана.
— Ти не можеш померти раніше за мене, самозакоханий виродку, — пробурмотів він, сидячи на сходах старого корпусу. — Це порушення всіх правил партнерства.
Він притиснув до рани шматок тканини, витягнув телефон і набрав номер капітана.
Ніхто не відповів.
Марк спробував ще раз.
Знову тиша.
— Чудово. Капітан спить, напарник викрадений, а я стікаю кров’ю в будівлі, де навіть щури давно подали заяви на переведення.
Телефон завібрував.
Невідомий номер.
Марк відповів миттєво.
— Якщо ти вбив Ріда, я знайду тебе.
— Як зворушливо.
Голос був спокійним, майже веселим.
— Ви двоє нагадуєте мені стару подружню пару. Постійні сварки, взаємні образи, приховані почуття…
— Ще слово про приховані почуття — і я знайду спосіб засунути тобі телефон у таке місце, де сигнал не ловитиме навіть на вершині гори.
— Ось за це я тебе й люблю, Марку.
— Ти мене не знаєш.
— Невже?
Пауза.
— Ти досі спиш із увімкненим світлом?
Марк завмер.
— Що?
— Після тієї ночі. Після того, як почув крики Деніела. Ти почав залишати світло у ванній. Ти казав собі, що це через безсоння, але насправді боявся темряви.
Марк відчув, як усередині щось обірвалося.
Він нікому не розповідав про це.
Ніколи.
— Хто ти, чорт забирай?
— Той, хто пам’ятає тебе ще до того, як ти навчився ховати страх за дурними жартами.
— Де Еліас?
— Живий.
Марк заплющив очі.
Полегшення виявилося настільки сильним, що він розлютився на себе.
— Якщо ти брешеш…
— У тебе буде чудова нагода мене вбити. Обіцяю, я не тікатиму.
— Адреса.
— Ти отримаєш її, коли знайдеш п’ятого свідка.
— Якого свідка?
— Того, хто бачив, що сталося з Деніелом.
— Усі свідки або мертві, або зникли!
— Ні, Марку. Один залишився.
Голос став тихішим.
— І він живе у твоєму місті.
Зв’язок обірвався.
На екрані з’явилося повідомлення з координатами.
Марк подивився на них.
Стара психіатрична лікарня «Святий Августин».
Закрита у 2012 році.
Він гірко засміявся.
— Звичайно. Чому б і ні? Можна було просто запросити мене на каву, але ні. Обов’язково лікарня, привиди й емоційні травми.
Він підвівся.
І рушив до машини.