Розділ 5. Кабінет, якого не мало б бути

     Ніч у таборі — особливий час. Сосни не шелестять — вони слухають. Озеро не плещеться — воно тримає подих. І ліхтарі, здавалося, світять трохи слабше, ніби бояться побачити забагато.

Катя чекала, поки загасне світло в адмінкорпусі. Було 01:14. Павло Степанович жив прямо над своїм кабінетом, але зазвичай засинав із заштореними вікнами і важким сном після пари таблеток, які кожен вечір кидав у чай.

Вона була одягнена у темне. Без ліхтарика. У руках — викрутка, ключ-карта до їдальні, блокнот і фото.

Двері до кабінету — важкі, дерев’яні. Замок не електронний. Класичний. Вона знала, що замок зсередини зламаний: бачили минулого тижня, як той не зачинявся. Пощастило.

Вона натиснула ручку — і пройшла.

***

Усередині пахло старими книгами, сигарами і... чимось іншим. Ніби тут не просто працювали, а ховали. І давно.

Катя включила екран телефону. Слабке світло ковзнуло по столу, де стояли: щоденник табору, ручка «Parker», рамка з фото Павла Степановича та... ще однієї дівчини.

Тієї самої. Зі старого фото. Сестри Віки.

Катя подивилась на обличчя. Дівчина була юною, усміхненою, і, здається, стояла на цьому самому пірсі. На звороті підпис:

"Моя перша помилка. Але не остання."

Холод пройшов спиною.

Катя швидко розгорнула шафу за спиною директора. Всередині — теки. Одна мала напис: "Закриті інциденти. 2016–2021".

Заборонено читати? Отже, там правда.

Вона відкрила її. Перше — фото з місця падіння дівчини, сестри Віки. Дата — 18 червня 2020. Віки тоді ще не було у таборі. Але в списку "очевидців" значилися двоє:

1. С. Паламарчук (Славік)
2. А. Снігир (Артем — вожатий четвертого загону)

Катя різко зупинилася. Артем?! Той, хто завжди жартує, носить окуляри й грає з дітьми в шахи?

Під фото — короткий рапорт:

"Смерть наступила внаслідок удару головою об камінь на мілководді. Попередньо — стрибок з пірсу в стані емоційного збудження. Ознаки зовнішнього впливу не встановлені. Очевидці давали суперечливі свідчення. С. Паламарчук через 5 днів покидає табір за сімейними обставинами. А. Снігир — залишений без зауваження."

Суперечливі свідчення. Це Катю насторожило найбільше.

Вона вже хотіла закрити теку, але під останнім аркушем лежав ще один — пожовклий. Схожий на лист. Написаний від руки, без дати:

«Я мовчатиму, як і ти. Бо ми обіцяли. Але як тільки хтось загине знову — я скажу. І тоді на нас обох впаде тінь. Ти знаєш, про що я. Про неї. Про ніч. Про твою руку на її шиї. Якщо хтось дізнається — зникнеш не тільки з табору.»

Лист не був підписаний. Але почерк... схожий на той, що був у Славіка.

Катя вийшла з кабінету ще до другої ночі. Серце калатало. В голові — плутанина.

Артем — знав.
Славік — мовчав.
Павло Степанович — приховував.
А Віка... можливо, знала більше, ніж казала.

***

«Цей табір тримається на брехні. І кожна смерть — це частина чогось більшого. Я не знаю, хто вбивця. Але знаю точно: наступною жертвою може бути той, хто дізнається занадто багато.»