Катя стояла біля медпункту, тримаючи в руці знайдену каблучку. Хтось міг би подумати, що то особисте. Може, Славікова дівчина? Але вона точно знала — у нього нікого не було. Принаймні в таборі. Та гравіювання… «До кінця — твоя»… звучало, як обіцянка. А обіцянки рідко дають просто так.
Її вирвав із думок голос медсестри — Тетяни Іванівни:
— Ходім, покажу тобі дещо. Але нікому — зрозуміла?
Катя здивувалася. Її з Тетяною Іванівною пов’язувала хіба що загальна нелюбов до табірної кави, яку готували з чогось схожого на болото. Але щоб та сама до неї звернулася — вперше.
Вони зайшли всередину. Медпункт був пустий. Свіжий запах спирту змішувався з ароматом валер'янки. Тетяна Іванівна дістала зі шухляди поліетиленовий пакет і поклала його на стіл.
— Те, що випало з кишені Славіка. Поліції я не показала. Знаєш чому?
Катя мовчки хитнула головою.
— Бо вони вже до того сказали, що нічого не знайшли.
Катя відкрила пакет. Всередині — зім'ятий папірець і… фото. Старе, пожовкле. На ньому — троє: Славік, Павло Степанович (директор табору), і… дівчина, яку Катя впізнала одразу.
— Це… Віка? — запитала вона, не вірячи своїм очам.
Тетяна Іванівна зітхнула й сіла.
— Не Віка. Вона її сестра. Старша. Загинула тут п’ять років тому. Теж… "випадково впала в озеро".
Катя відчула, як мороз пішов по шкірі.
— Чому… чому мені про це ніхто не казав?
— Бо про це ніхто й не говорить. Офіційно — серцевий напад. А неофіційно… Тоді теж був скандал. Знову нічна зміна. Знову — пірс. І знову — Павло Степанович зам’яв усе, мовляв, трагічне співпадіння. Але фото... бачиш, як вони стоять? Вона — між ними. А тепер її немає. І Славіка — нема.
Катя дивилась на знімок і розуміла: це вже не просто загадка. Це — візерунок. Шаблон. Повтор.
— А Віка? Вона знає?
— Думаю, так. Але мовчить. Може, боїться. А може... хоче помститися. Я не знаю.
Катя вийшла з медпункту, тримаючи фото у внутрішній кишені. Сонце зависло над соснами, але тіні, здавалося, лише темнішали. І найтемнішою була тінь Віки.
***
"Мені треба дізнатись, ким є Віка насправді. І як вона пов’язана з Славіком. Бо іноді ті, кого ти вважав друзями — найнебезпечніші."