Глава 22. Перший крик банші

Мама довго вдивлялася в моє обличчя, а потім важко зітхнула і попрямувала до книжкової шафи. У мене відвисла щелепа, коли потягнувши за одну з полиць, та від'їхала убік і явила нам схованку. Я помітила в ній різні книги, папери та скриньки. Мама взяла верхній стос аркушів і повернулася до нас.

– Це далеко не перші жертви цього мага, – вона розклала папери на журнальному столику перед диваном.

Я не одразу зрозуміла, що зображено на старих тонких листках. Перебравши в руках пару схожих схематичних начерків, я усвідомила – це сімейні древа. Я колись малювала подібне для шкільного завдання. Тільки ці були набагато більшими. Тут викладено генеалогію мало не до двадцятого коліна, а на деяких схемах і того більше. Всі вони починалися з одного заголовного імені й років життя і розходилися безліччю «гілочок». Загальне одне – всі родоводи були перервані. Що цікаво, одні покоління припинялися нещодавно, інші – сторіччя тому. Можна було б подумати, що сім'ї просто не мали спадкоємців і рід гинув, але вже надто дивно виглядали раптові смерті всіх членів сім'ї, деякі навіть в один день.

– І що це означ… – почала було Лілі, переглядаючи листи, поки не зупинилася на одному.

Я підсунулася ближче і глянула через плече на те дерево, що ввело дівчину в ступор. Спершу я не побачила нічого незвичайного. Такий же родовід, як і на інших бланках, хоч і один із найдовших, але дійшовши нижнього краю листка, я голосно втягла повітря. «Лілія Потоцька» – значилося останнім ім'ям та останнім живим представником роду.

Тепер зрозуміло, що це означає. Одним рухом розтягнувши папери по всій поверхні столу, я почала судомно пробігати очима текст, доки між двома аркушами не промайнуло знайоме прізвище. Я простягла руку, і за мить у мене було повне генеалогічне дерево моєї родини. Тільки набагато більше того, що я малювала для школи. Несподівано я посміхнулася: мама ніколи не говорила, як звати мого батька, ця тема була заборонена. І навіть у цьому моторошно-детальному древі його імені не значилось. Але це було неважливо, головне те, що і моя, і Ліліна сім'я були серед цих паперів. Це не збіг.

– Один маг не міг цього зробити, – вже дійшовши своїх висновків, промовила дівчина. – Деякі родові лінії було перервано сотні років тому.

– Міг, якщо він живе понад сімсот років, – заперечила мама.

– Етьєн, звичайно, сильний маг, але навіть надзвичайно сильні маги стільки не живуть.

– А якщо він був благословенний закляттям Donum?

На кілька хвилин у кімнаті запанувала могильна тиша. Я не розуміла про що йде мова (як завжди), а Лілі виглядала настільки шокованою, що не знаходила потрібних слів.

– Неможливо, – нарешті пошепки протягла вона. Мабуть, їй самій не сподобалося сказане, і вона швидко замотала головою, поспішно виправляючись: – Ні, звичайно це можливо, але…. Але це скільки магів мало принести себе в жертву, щоб Етьєн отримав таке довголіття і силу?

– Це довга історія, – зітхнула мама. – Усе почалося з Ордену Тамплієрів. Батьки тобі про це нічого не розповідали? – спитала вона у Лілі.

– Якщо ви кажете про якісь особливі секрети, то ні. Я знаю лише загальновідому історію.

– Тоді для тих, хто не знає і цього, – вона глянула на мене, без краплі вибачення, до слова. – Тамплієри були магами. Це, в принципі, була єдина спільнота за всю нашу історію, яка хоч трохи наблизилася за впливом до ковена. Причиною, чому вони створили свій особистий орден, було їхнє невдоволення, що серед старійшин та їхніх радників більшість відьмаків, тоді як маги набагато сильніші. Ось група найамбітніших вирішила відокремитися і довести, що вони можуть бути не менш могутніми, ніж старійшини. І це в них вийшло. Якщо ти добре вивчала шкільну програму, то маєш пам'ятати, що тамплієри були неабияк багаті та впливові свого часу, і це за мірками людей, які й половини істини не знали. Їхня влада зростала, і це природно не подобалося ковену, але головною їхньою помилкою було втручання у політичне та соціальне життя людей.

У мене вирвався скептичний смішок. За останні дні я зрозуміла, що ковени мають багато дивних законів і правил, а старійшин багато чого не влаштовує, але щоб головною проблемою стала взаємодія з людьми – це вже перебір.

– Сфари не втручаються у справи людей, – суворо озвалася мама, невдоволена моєю реакцією. – Це головний закон, якого дотримуються в усіх ковенах світу. Які б не були міжнародні відносини, які б проблеми не виникали всередині країни – сфари ніколи не вплутуються. Це справи людей – як вони хочуть, так їх розв’язують. А ось тамплієри вирішили знехтувати цим правилом. Вони мали дуже міцні стосунки з верхівкою влади, вели тісну економічну співпрацю з елітами та почали надмірно впливати на політику багатьох європейських країн. Якоїсь миті кілька ковенів вирішили, що далі так продовжуватися не може.

– Дай вгадаю, вони їх вбили.

– Так, але це було не так вже й просто. У тамплієрів було багато шпигунів усередині ковенів, і вони могли швидко викрити їхній план. До того ж, сили в ордену було достатньо, щоб не просто протистояти ковену, а й жорстоко помститися всім учасникам. Тож діяти потрібно було непомітно та несподівано. Тоді старійшини вирішили використати сфарів в першому поколінні.

– Що це означає?

– Істинні можуть народитися у першому поколінні. Тобто батьки звичайні люди, а діти мають магічні здібності. Це рідкість, але все ж таки буває. Їх виявляють за аурами ще в дитинстві, пояснюють, хто вони такі, розповідають правила, пропонують вступити в ковен. Але найчастіше вони залишаються у сім'ях та приховують свої здібності. До таких менше уваги, а значить, ніхто їх не запідозрить. У результаті з кількох країн зібрали відьом, банш, німф, вампірів, перевертнів першого покоління і запропонували їм здійснити небезпечну місію, в обмін на дуже хороші перспективи всередині ковена.